Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

У це так важко було повірити, що він мимохіть похитав апаратом, наче годинником, який раптом зупинився. Тільки коли, розвертаючись, спрямував дуло на небосяжну сіть, яка проступила крізь дощ, стрілка здригнулася й ривками застрибала в різні боки.

Темпе бігцем повернувся до всюдихода, поставив контейнер під опорою, закріпив біосенсор у двоцентровий тримач біля керма й поїхав до підніжжя розвішаної на щоглах сіті.

Дощ лив як з відра. Вода хлюпала з-під коліс, заливала віконце шолома, засліплювала, тож доводилося весь час позирати на біосенсор, стрілка якого робила швидкі стрибки. Судячи з лічильника, він проїхав чотири милі й тепер наближався до граничної зони розвідки. Однак не зважив на це й ще збільшив швидкість. Якби не застережливе червоне блимання на панелі приладів, він з’їхав би всюдиходом у глибокий рів, який здалеку скидався на чорну смугу злітного поля. Різко зупинений всюдихід занесло, він іще кілька метрів ковзав боком на заблокованих колесах і нарешті застиг біля краю потрісканих плит.

Темпе вийшов, Щоб оглянути перепону. Туман не дозволяв точно визначити відстань і створював враження глибини — залита бетоном рівнина обривалася рваними краями під глинястим скосом рову. Рів виявився неоднакової ширини, але його ніде не можна було подолати по дюралевій драбинці — мабуть, його недавно проклали з допомогою вибухових зарядів, до того ж поспіхом, про це свідчили брили глини, подекуди так’небезпечно навислі, що могли будь-якої хвилини впасти на дно.

Протилежний скіс рову, з кам’яними уламками, увігнаними вибухом у мул, був не дуже стрімкий, над ним крізь туман просвічували вічка небосяжної сіті. Через великі інтервали на тому боці рову видніли колодязі з анкеражем сталевих линв типового натягу, який тримає у вертикальному положенні щогли антен у шарикопідшипниковому кріпленні без консолей. З двох найближчих труб вибухом вирвало анкери разом з противагами.

Ведучи поглядом уздовж безпорадно обвислих тросів, Темпе за кільканадцять метрів помітив, що тіло щогли складається з тонких телескопічних сегментів, вигнутих угорі, мов вудлище під великою рибиною, внаслідок чого ненатягнена сіть обвисла і її найнижчі кабелі мало не торкалися ґрунту. Скільки можна було добачити крізь туман, схили були вкриті світлішими від глини горбочками — це були або маківки вкопаних у ґрунт резервуарів з якоюсь рідиною чи газом, або неоднакової висоти кротовини, або зариті до половини панцирі велетенських черепах. А може, шапки гігантських грибів? Чи криївки-землянки?

Дощ і вітер гойдали ниттям ослабленої сіті. Темпе вийняв із всюдихода біосенсор і почав водити його дулом понад горбками. Стрілка раз по раз стрибала в червоний сектор шкали, потім верталася назад — і знову показувала пік, збуджувана метаболізмом не якихось живих мікроорганізмів чи мурах, а мабуть, китів або слонів, немовби вони цілими стадами позагрузали в набряклому водою ґрунті.

До контрольних ста хвилин залишалося сорок сім. Повернутись до ракети і чекати? Шкода часу, а найгірше те, що він може проґавити щось раптове. В уяві вже почали невиразно вимальовуватись правила гри: квінтяни не нападають, а тільки розставили перепони, щоб він скрутив собі в’язи, якщо так дуже цього хоче. Тож нічого було далі роздумувати.

І Темпе заходився рішуче виймати з контейнера знаряддя, щоб перестрибнути на той бік рову. Надів реактивний літальний апарат, застромив у кишеню саперну лопатку, надів лямки рюкзака, в який засунув біосенсор, і, розуміючи, що така спроба не завдасть берегові ніякої шкоди, застосував спершу ракетницю, яка стріляє териленовим тросом, Вперши її в лівий лікоть і цілячись низько в протилежний укіс, він вистрелив. Трос розмотався зі свистом, і гаки вп’ялись у берег, але коли він потяг трос до себе, розмоклий ґрунт ураз попустив, Тоді він відкрив клапан і стиснене повітря з шумом легко підняло його вгору, мов на тренувальному полігоні. Він пролетів понад темним ровом з мулистою водою на дні і, зменшуючи тягу, яка била його по ногах холодним тремтячим повітрям, опустився на набачене місце за горбком, схожим на величезну безформну хлібину з шерехатого азбесту. Черевики його роз’їхалися в болоті, але він устояв.

Тут було не надто круто. Його оточували пузаті, присадкуваті ліплянки попелястого кольору зі світлішими смугами там, де хлюпотіли струмочки води. Покинуте в тумані сільце примітивного негритянського племені. Або кладовище з могильними горбиками. Вийнявши з рюкзака біосенсор, він спрямував його на шерехату випуклість за крок попереду. Стрілка затремтіла біля червоного максимуму, як слабкий вольтметр, приставлений до потужної динамо-машини.

Попередня
-= 130 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!