Слава ЗСУ!

Анґус зупинився, щоб збагнути, звідки долинає цей наростаючий гуркіт, та враз помітив, що ліс почав утягати його в себе. Не підійшов до нього, як ліс у «Макбеті»,— у цих хащах ніби нізвідки, з абсолютно нерухомого повітря зроджувались мікроскопічні пластівці снігу, який не падав з неба, а просто з’являвся на темних плитах броні діґлатора, на зварних швах його плечових щитів. Уже вся верхня частина корпусу була припорошена цим снігом, який утрачав подібність до снігу, бо не падав згори, а липнув білим сиропом, випускав паростки, снувався молочно-волокнистим ниттям. Анґус і не зогледівся, як діґлатор обріс сніговим хутром, що, тягнучись тисячами пасем, мінячись на світлі, перетворило корпус машини на величезну білу ляльку, химерну снігову бабу.

Анґус примусив його ледь здригнутися, й уже застиглі маси снігу з кінцівок і наколінників почали спадати вниз величезними шматками, а впавши, перетворювалися на копиці тендітних скалок. Світло вихоплювало з хисткої кипучої повені фантасмагоричні форми і сліпло, хоча й не освітлювало поверхні. Лише тепер Анґус оцінив користь, яку давав увімкнений випромінювач. Його пекельний жар витоплював у хащах тунель, яким простував діґлатор. То з лівого, то з правого боку струменів газ, гарматними пострілами вириваючись із зачеплених діґлатором хмар. Часом вибухи звучали канонадою: це коли прокидався недалекий гейзер; він плювався в усі боки, а над ним вирував цілий султан газів. Несподівано сніжистий ліс порідшав, утворюючи галявину під невисоким склепінням. Посередині галявини лежав чорний велетень, показуючи йому підошви зчеплених стіп і зігнутий на один бік корпус. Це нагадувало уламки корабля, викинутого на берег. Ліва рука велета стирчала з білих стовбурів, долоню затулили розлогі хащі. При падінні корпус майже вдавивсь у ґрунт.

Залізний велет лежав зігнутий, але наче не скорений до кінця. Бо, крім укритих снігом кінцівок, увесь корпус його був чистий. Повітря над ним ледь тремтіло, бо з нього й досі виходило тепло. Анґус Парвіс просто очам своїм не вірив. Сталося диво: зустріч з велетоходом-близнюком! Пілот хотів був озватися, та помітив одночасно дві речі: під поваленим діґлатором широко розтеклася калюжа масляно-жовтої рідини, що витекла з гідравлічних приводів. Отже, діґлатор пошкоджений, принаймні частково. Переднє скло кабіни, зараз таке схоже на корабельний ілюмінатор, зяяло провалом і тільки з рейок обшивки стирчали ізоляційні подушки. Цей отвір, сповнений мороком, парував, ніби велет не міг випустити в агонії останній віддих.

Радість несподіваної зустрічі поступилася місцем жахові. Ще тільки обережно нахиляючись над поваленим діґлатором, Анґус уже знав, що всередині немає нікого. Та все ж обнишпорив нутрощі велетня прожектором, побачив безладно звішені приводи й причеплену до них електронну шкіру. Не маючи змоги нахилитися нижче, Анґус намагався зазирнути в усі кутки кабіни. Сподівався, що водій, який зазнав аварії й пішов, одягши скафандр, залишив якусь вістку, знак, однак там лише валялася перекинута скринька для інструментів і ключі, що з неї повипадали.

Анґус довго силкувався збагнути, що тут сталося. Діґлатора міг повалити обвал, могло засипати; спроби водія виборсатися скінчилися нічим, тоді він вимкнув систему блокіраторів, що обмежували допустиму потужність, і внаслідок перегріву луснули мастилопроводи. Шибки в кабіні водій не розбивав, адже вільно міг вийти лазом у стегні або аварійним отвором на хребті. Скоріш за все, шибку вибило під час обвалу, коли велетохід упав горілиць. На бік він перевернувся, змагаючись із завалом. Отруйна атмосфера, наповнивши кабіну, вбила б людину швидше, ніж холод.

Отже, обвал не захопив людину зненацька. Коли склепінчасті хащі обвалилися згори на машину, водій, розуміючи, що велетохід недовго втримається на ногах, встиг надягти скафандр. І цим перевів діґлатор на аварійне управління, бо спершу мав стягти з себе електронну шкіру. Цей діґлатор не мав надпотужного випромінювача, отож водій зробив те, що характеризувало його з найкращого боку: взяв інструменти, перебрався до машинного залу й, збагнувши, що не зможе полагодити гідравліку, бо потріскалося багато трубопроводів і втрати виявилися надто великими, відімкнув од реактора всі ті передачі, що служили для пересування, й увімкнув реактор майже на всю потужність. Він бачив, що велетохід йому не пощастить урятувати, але жар атомного котла, що виділявся крізь броньований корпус, розтоплював завал. Так утворилася ця печера із склистими стінами.

Анґус перевірив радіацію, наблизивши до задньої частини корпуса лічильники Гейгера. Вони одразу ж голосно зацокотіли. Швидконейтронний атомний реактор давно розплавився від власного жару й уже холонув, але зовні броня була ще гаряча й радіоактивна.