Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

«Еврідіку» будували на орбіті довкола Титана, бо він мав служити її стартовою платформою. Багатобільйонна маса цього супутника перетворила конвенціональні термоядерні реактори на енергію для перетворювачів, а вони в свою чергу, як лазерні пускові установки, вдарили потужними потоками енергії в гігантську корму «Еврідіки», як порохові гази в середину гарматного ствола. Спершу супутник за допомогою астроінжснерних робіт довелося виривати з його густої атмосфери, а після розтоплення гір акумуляційними тепловими ударами із супутників одноразового вжитку будувати на ньому радіохімічні підприємства і атомні станції на плиті екваторіального континенту, їхні залпи перетворили великий масив гірських порід, що складають кору планети, на лаву, а кріобалістичні бомби допомогли заморозити їх, щоб це червоне розплавлене море змерзлося у тверду, гладку рівнину штучного Моря Геркуланеум. На дванадцяти тисячах квадратних миль його поверхні виріс ліс лазерометів, справжній Геркулес експедиції. У вирішальний день і секунду він вистрілив, щоб зіпхнути «Еврідіку» зі стаціонарної орбіти. Видовжений стовп спресованого світла, спрямований у кормові дзеркала судна, потяг його за межі Сонячної системи. По мірі того, як промінь, що розігнав його, слабшав, корабель сам допомагав собі власними боостерами, по черзі гублячи їхні випалені батареї вже поза межами Плутона. І тільки там запрацювали роззявлені в порожнечу двигуни.

У зв’язку з тим, що ці двигуни мали працювати впродовж усієї подорожі, рух корабля прискорювався рівномірно, і на ньому панувало тяжіння, що відповідало земному. Воно діяло в напрямку довгої вісі — й тільки. Через те кожна куляста складова «Еврідіки» була автономною. Палуби тяглися впоперек корпусу від борту до борту, і йти вгору — означало наближатися до носа, а вниз — до корми. Коли ввесь корабель гальмував або змінював курс, то вісь приводу відхилялася. Через це стеля мала ставати стінами або принаймні лягати на бік. Щоб уникнути цього, кожен сегмент корпусу містив у захисній оболонці рухомі кулі як у підшипнику. Гіростатори слугували для того, щоб на всі палуби кожного сегмента — їх було вісім — сила віддачі завжди була скерована вертикально. Під час таких маневрів окремі сегменти відхилялись од головної кільової осі судна. Коли треба було перейти з одного сегмента в інший, відкривалася тунельна система додаткових шлюзів, які звалися «равликами». Відчути якісь зміни чи брак тяжіння можна було лише .тоді, коли ти рухався ліфтом.

І коли настав час першої після старту «Еврідіки» загальної наради, корабель мав за собою майже рік постійного прискорення, отож нічого не порушувало в ньому встановленого тяжіння.

Для загальних зборів усього екіпажу був призначений п’ятий сегмент, що звався «Парламентом». Під опуклою стелею розташувався не дуже високий амфітеатрі зал з чотирма рядами лав і проходами між ними. Під єдиною пласкою стіною тягся довгий стіл, власне, то був блок з’єднаних між собою панелей з моніторами. За ним обличчям до залу сиділи навігатори з обслугою.

Специфічності експедиції відповідав особливий склад керівництва. Польотом керував Бар Гораб, за роботу двигунів відповідав головний диспетчер Гаргнер, зв’язком займався радіофізик Де Вітт, а на чолі усього складу науковців, і тих, що працювали під час подорожі, і тих, що мали приступити до роботи лише після прибуття до мети подорожі, стояв полістор Номура.

Коли Герберт і Терна ввійшли на верхню галерею, нарада вже розпочалася. Бар Гораб оголошував висновки лікарів. Ніхто не звернув уваги на новоприбулих, лише головний лікар Хрус, який сидів між командиром і головним механіком, докірливо звів брови. Лікарі не дуже спізнилися. Серед цілковитої тиші з усіх боків линув флегматичний голос Бара Гораба:

—…вимагають редукції тяжіння до однієї десятої. Вважають це конче потрібним для оживлення трупів, які спочивають у холодильнику. Це означає зменшення швидкості до мінімальної. Я можу це зробити. Але цим самим усю програму польоту буде перекреслено. Доведеться складати нову програму. Ту, яку ми здійснюємо тепер, виконувало п’ять незалежних груп на Землі, щоб виключити можливість помилки. Ми на це не спроможні. Нову програму складатимуть дві наші групи, через це вона буде не такою певною, як попередня. Ризик невеликий, але реальний. Отож я питаю у вас, чи повинні ми винести на голосування вимогу лікарів без обговорення, чи перед цим поставити їм деякі запитання?

Більшість висловилася за обговорення. Хрус сам не взяв слова, а кивнув Гербертові.

— У словах командира криється прихований докір,— промовив Герберт, не підводячись зі свого місця у найвищому ряді. — Він має бути звернений до тих, хто передав нам тіла, знайдені на Титані, не поцікавившись, у якому стані ці тіла перебувають. Слід було б провести розслідування й виявити винних. Однак, хоч є серед нас винні, хоч ні — це ситуації не змінить. Перед нами стоїть завдання оживити людину, яка збереглася не набагато краще, ніж мумія єгипетського фараона. Щоб пояснити це, я мушу звернутися до історії медицини. Перші спроби вітрифікації сягають іще двадцятого століття. Старі багатії заповідали ховати себе у рідкому азоті, сподіваючись, що колись їх зможуть воскресити. Явний нонсенс! Заморожений труп можна лише відігріти, для того, щоб він зогнив. Згодом навчилися заморожувати дрібні часточки тканин, яєчка, сперму і прості мікроорганізми. Чим більше тіло, тим складніша вітрифікація. Вона означає блискавичне згущення усіх рідин в організмі, перетворення їх у лід, минаючи фазу кристалізації. Адже кристалики призводять до необоротного знищення тендітної будови клітини. А вітрифікація дає можливість консервувати тіло й мозок за частку секунди. Блискавично нагріти щось до будь-якої температури легко. Охолодити майже до нуля градусів за Кельвіном з такою самою швидкістю — незрівнянно важче. Дзвонові вітрифікатори загиблих на Титані були примітивні. Приймаючи контейнери до себе на борт, ми не знали їхньої конструкції. Тому стан заморожених тіл виявився для нас такою несподіванкою.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!