Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

— Для кого і чому? — спитав хтось з першого ряду.

— Для мене, як психоніка, для Терни, як соматика, і так само, звичайно, для нашого головного лікаря. Чому? Ми отримали контейнери без будь-якої специфікації і схеми вітрифікаторів. Ми не знали, що дзвони із замороженими людьми були частково деформовані, зім’яті льодовиком і що їх там же вклали в капсули з рідким гелієм, щоб одразу перевезти до нас на борт. За чотириста годин до старту, коли «Геркулес» розганяв нас, Ми отримували подвійну гравітацію і лише після цього змогли почати обстеження капсул.

— Це було три місяці тому, колего Герберте,— озвався той самий голос ізнизу.

— Так. За цей час ми переконалися, що всіх, напевно, не зможемо оживити. Трьох довелося виключити відразу, бо їхній мозок був розчавлений. З решти можемо оживити лише одного, хоча загалом до реанімації придатні два тіла. Річ у тім, що всі ці люди мали в системі кровообігу кров.

— Справжню кров? — запитав хтось із іншого кінця залу.

— Так. Еритроцити, плазма і таке інше. Дані відносно крові містяться в голотеках, але ми не можемо робити переливання, адже у нас немає крові. Отож ми розмножили еритробласти, взяті з кісткового мозку. Тепер кров є. Однак виникає проблема відторгнення тканин. До реанімації придатні два мозки. Але життєвонеобхідних органів вистачить лише для однієї людини. З цих двох можна скласти одного. Іншого виходу я не бачу.

— Мозок можна воскресити й без тіла,— почулося із залу.

— Ми не збираємося цього робити,— відповів Герберт. — Ми тут не для того, щоб провадити сумнівні експерименти. На сучасному рівні’медицини вони можуть бути страхітливі. Зрештою, справа не у визначеннях, а в компетентності. Ми втручаємося в питання навігації як лікарі, а не як астронавти. І ніхто сторонній не може нам вказувати, як чинити. Тому я не вдаватимусь у подробиці операції. Скажу тільки, що нам довелося одвапнувати і металізувати кістяк. Замінити гелієм надлишок азоту в тканинах, канібалізувати всі трупи заради одного. Це наша справа. Я зобов’язаний лише пояснити мотиви наших вимог. Ми потребуємо якнайслабшої гравітації під час реанімації мозку. Ідеальною була б невагомість. Однак ми знаємо, що досягти її не вдасться, якщо не вимкнути двигуни. Але це б остаточно порушило програму польоту.

— Шкода часу на ці розмови, колего! — Головний лікар не приховував свого роздратування. — Командир і всі, хто тут зібрався, хочуть знати, чим ви пояснюєте цю вимогу.

Він не сказав «нашу вимогу», а «цю». Вдаючи, що не помітив цієї обмовки,— Зрештою, переконаний, що вона була не випадковою,— Герберт сказав удавано спокійно;

— Нейрони у людському мозку звичайно не діляться. Вони не розмножуються, бо становлять матеріал індивідуальної тотожності, як пам’ять та інші ознаки, що люди називають характером, душею тощо. Мозок людей, нітрифікованих таким примітивним способом, як на Титані, зазнав деформації. Ми вже маємо можливість примусити сусідні нейрони ділитися, щоб вони розмножилися, замінюючи знищені, але цим самим ліквідуємо індивідуальність нейронів, відновлених і збережених таким чином. Для того, щоб урятувати індивідуальну тотожність, слід використати при реанімації якнайменше новоутворених нейронів, бо наступні покоління — це як нейрони-немовлята — частково незапо-внені й нові. Навіть за невагомості ми не можемо бути цілком певні, чи взагалі той, кого воскрешатимемо, не зазнає часткової, а то й повної амнезії. Якась частка пам’яті неминуче гине при вітрифікації, навіть у найдосконаліших кріостатах, бо тендітні синапси дістають травми на молекулярному рівні. Ось чому ми не можемо стверджувати, що воскресла людина буде точнісінько тією самою, якою вона була сотню років тому. Ми лише твердимо: що слабше буде тяжіння під час реанімації мозку, то більше шансів матимемо для збереження індивідуальності. Я скінчив.

Бар Гораб, ніби пересилюючи себе, глянув на головного лікаря, який, здавалося, заглибився у вивчення паперів.

— Голосування вважаю зайвим,— промовив Гораб. — На правах командира я вимагатиму отримання швидкості на той час, який лікарі визнають необхідним для операції. Прошу вважати нараду закінченою.

Залом пройшов легкий гомін. Бар Гораб підвівся, торкнувсь плеча Гаргнера, й вони пішли до нижнього виходу із залу. Герберт і Терна мало не бігцем рушили до верхньої галереї, поки ще ніхто їх не перестрів. У коридорі вони зустрілися з домініканцем. Той лише мовчки хитнув головою й рушив у свій бік.

— Не чекав я такого від Хруса,— кинув Терна, сідаючи з Гербертом до кормового ліфта.—А от командир—о, це людина на своєму місці! Я вже відчував, що на нас ось-ось накинуться колеги споріднених спеціальностей, насамперед наші «психонавти». Та командир відрізав усе це, як ножем…

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!