Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Велись і якісь розмови про те, чи не можна було б отримати з Землі відбитки пальців померлих та малюнок їхніх зубів, однак, коли все це надіслали, то плутанина ще дужче збільшилася. Зрештою так ніхто і не дізнався, що призвело до такого безладу — чи то постійне суперництво між Ґраалем і Роембденом, чи якісь інші причини. В усякому разі, комп’ютерні журнали робіт на Титані були неточні, а частина збережених дисків пам’яті постраждала або зникла в архівах, не потрапивши до швейцарського філіалу.

Пощастило з’ясувати єдине: чоловік, що міг ожити на «Еврідіці», мав колись одне з шести прізвищ: Ансель, Навада, Піркс, Кохлер, Парвіс, Іллюма. Лікарям лишалося сподіватися тільки на-те, що, вийшовши з післяреанімаційної амнезії, врятований упізнає своє прізвище в списку, якщо не зможе пригадати його самостійно. На це розраховували Хрус і Терна. Герберт, психотонік, мав щодо цього сумніви. Отож після визначення часу майбутньої операції Герберт поділився своїми сумнівами з командиром. Практичний і розважливий Бар Гораб визнав, що слід іще раз обстежити вміст вітрифікаторів, тепер уже звільнених від тіл загиблих.

— Найкраще з цим упорались би криміналісти,— зауважив він,— та коли вже їх немає в нас на борту, то вам допоможуть… — Бар Гораб замовк, повагавшись, тоді проказав:—Лакатос та Б’єла. Фізики—це також свого роду детективи,— додав з усмішкою Бар Гораб.

Отож до головної лабораторії було піднято почорнілий, немов обпалений кріотенер, схожий на циліндричний саркофаг. Його обхопили масивними лещатами, наклали на зовнішні гаки ключі, і він почав поволі розкриватись уздовж, пронизливо скрегочучи. З-під відхиленого віка труни зяяла чорна порожнеча. Скафандр був зібганий — адже його власник разом із азотною брилою, в якій застиг, ось уже кілька тижнів спочивав у рідкому гелії.

Лакатос і Б’єла витягли порожній скафандр і поклали на низький металевий стіл. Щоправда, скафандр оглянули ще тоді, коли витягали тіло, однак не знайшли нічого, крім обмерзлих клаптів тканини, заплутаних у кабелях кліматизаційного обладнання. Тепер вони від’єднали вкритий памороззю скафандр од кільця, за яке кріпився шолом, і розпороли вподовж — аж до великих черевиків.

Із спорохнявілого ганчір’я видобули спіральні труби й частини розбитих кисневих змійовиків, уважно оглянули кожну дрібницю під лупою. А наостанок Б’єла вліз з ліхтариком у руках до циліндричного кріотенера.

Щоб полегшити його завдання, маніпулятор розрізав броню й широко її розсунув. Скафандр тріснув у місцях спайок там, де рукава з’єднувалися з оболонкою корпусу. Це сталося через те, що діґлатор деформувався під тиском Бірнамського льодовика, який увесь час розростався і сповзав на велетохід, або через раптову вітрифікацію. Якщо вміщена сюди людина мала при собі особисті речі, вони могли вилетіти крізь розриви скафандра й разом із струменями застигаючого азоту та крові потрапити до контейнера — в момент, коли на його відкритий перед цим отвір спадало вистрелене згори забрало, ковпак зі спеціальної сталі, на віки ув’язнюючи того, хто гинув у скафандрі.

Щоб стягти ковпак із контейнера, довелося скористатись гідравлічними лещатами, бо маніпулятор виявився заслабкий. Обидва фізики й лікар відступили на кілька кроків од платформи, й коли ковпак, подібний до головки величезного гарматного снаряду, здригнувся й почав сповзати з верхньої частини контейнера, з-під ванадієвих лещат полетіли великі уламки броні.

Люди мовчки чекали кінця операції. І лише коли чорні, мов шлак, перепалені уламки перестали сипатись, а стягнутий з кріотенера дзвін відкрив своє порожнє нутро, Лакатос підняв його під склепіння чотириважелевим маніпулятором, а Б’єла зібрався ще раз обстежити контейнер. Та всі мимоволі застигли, бо, розпадаючись уздовж зварки, металеві плити затремтіли й повільно зсунулись на платформу, ніби повторюючи вже пережиту колись агонію.

Обценьки з дистанційним управлінням перенесли важкий ковпак в інший кінець залу і там опустили його, ніби половинку порожньої бомби, так обережно, що він і не дзенькнув.

Б’єла підійшов до розтерзаного контейнера. Всередині, ніби спалене листя, темніла зотліла внутрішня прокладка. Лакатос дивився через плече Б’єли. Він непогано знав історію вітрифікаторів. За часів Роембдена і Ґрааля у верхню частину вітрифікаторів закладали вибухові заряди, щоб процес проходив якнайшвидше. Вітрифікований спершу мав скинути шолом, але залишатися при цьому у скафандрі. Для того, щоб череп не тріснув од удару, на устілці ковпака надувалися подушки. Вони рвалися й огортали заморожуваному голову, а в рот йому встромлявся конус, крізь який впорскувався рідкий азот. При цьому, як правило, виламувалися зуби і навіть щелепи. Найважливіше було перетяти всі зв’язки з мозком водночас, а отже й з основою черепа, що над піднебінням. При такій операції тодішня медицина не могла уникнути травм.

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!