Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

— Війна?

Голос долинув із глибини залу. Лаугер, і досі стоячи, вів далі:

— Війна це не те поняття, яке раз і назавжди визначається як низка об’єднаних нищівних випадковостей. Командире, не розраховуй на осяяння. Коли ми не знаємо ні вихідних даних, ні граничних, то ніщо не зможе перетворити невідоме у відоме. «Гермес» вбережемо тільки тоді, коли закличемо пильнувати-Хочеш конкретнішої поради? Можлива лише альтернатива: або діяння розумних істот — нерозумні, або незрозумілі для нас, бо не вміщуються в категорії нашого мислення. Але це лише моє припущення—не більше.


КВІНТА


Перед зануренням «Еврідіки» локатори востаннє принесли звістку про «Гермес», показуючи, як закочується відтинок величезної гіперболи на небосхилі, безперервно йдучи вгору над рукавом галактичної спіралі, аби у високому вакуумі летіти зі швидкістю, близькою до світлової. Врешті, радіовідлуння почало надходити все рідше, а це означало, що «Гермес» підпадає під релятивістичні ефекти і його бортовий час щораз більше розходиться із часом «Еврідіки». Зв’язок між кораблем-розвідником та головним кораблем перервавсь остаточно, коли сигнали автоматичного радіопередавача збільшили довжину хвиль, розтяглись у багатометрові пасма і ослабли так, що останній сигнал зафіксував найчутливіший індикатор лише через сімдесят годин після старту. Це сталося тоді, як Аїд, поцілений самогубчим «Орфеєм», зойкнув гравітаційним резонансом і відкрив темпоральні щелепи. Хоч би що мало статися з кораблем-розвідником і замкнутими в ньому людьми, відтепер це було таємницею на багато років.

Для тих, хто спав ембріональним сном, подібним до смерті, позбавленим усяких видінь,! не годний хоча б з їхньою допомогою відчувати плин часу,— політ не довшав. Над білими саркофагами у тунелі ембріонатора крізь броньоване скло перископа світилася Альфа Гарпії, блакитний велетень, відірваний од інших зірок сузір’я асиметричним вибухом, ще коли був молодим Сонцем і не врівноважився після ядерного спалення своїх надр. Після зникнення «Еврідіки» ҐОД приступив до маневрування. Піднявшись над екліптикою, «Гермес» каменем полетів до Аїда, враз віддаливсь од зірок, які були метою їхньої подорожі, щоб досягти їх простіше, використовуючи гравітацію гіганта. Адже «Гермес» облетів його так, що колапсар дав йому своїм полем солідний розгін.

Набувши майже світлової швидкості, «Гермес» висунув із бортів впускні отвори струменевих реакторів. Вакуум був такий високий, що тих атомів, які втягались у реактори, не вистачило б для запалення, отож ҐОД збуджував водень упорскуванням тритію, аж поки розпочався синтез.

Колошникові отвори двигунів, досі чорні, осяяв блиск полум’я, що пульсувало щораз сильніше, швидше, яскравіше, аж поки в морок ударили вогняні стовпи гелію. Лазер «Еврідіки» подав кораблеві-розвіднику меншу допомогу, ніж передбачалося проектом, бо один із гіперголових боостерів дав погану тягу і кормове дзеркало відхилилось од курсу. А потім «Еврідіка» щезла, немов усмоктана в небуття, але ҐОД швидко відновив утрати додатковою потужністю, вкраденою у Аїда.

При 99 відсотках швидкості світла вакуум у впускних отворах двигунів густішав, водню було достатньо, тривале прискорення вже збільшувало масу корабля-розвідника дужче, ніж його хід. ҐОД підтримував 20 § без найменших відхилень, але конструкція, розрахована на вчетверо більші перевантаження, не постраждала. Жоден живий організм, більший від блішки, не витримав би власної ваги у такому польоті. Кожна людина важила понад дві тонни. Під таким пресом не можна було б поворушити ребрами, роблячи вдих, і серце розірвалося б, нагнітаючи рідину набагато важчу за рідкий свинець. Однак вони не дихали, і їхні серця вже не билися, хоча ці люди й не померли. Екіпаж спочивав у тому ж рідкому середовищі, яке заміняло йому кров. Насоси, здатні працювати й у стократ більшому тяжінні (звичайно, такого тиску ембріоновані вже б не витримали), перекачували у їхні судини онакс, а серця скорочувалися раз або двічі на хвилину — не працювали, а лише пасивно приводилися в дію припливом життєдайної штучної крові.

У призначений час ҐОД здійснив зміну курсу, й, летячи прямо до коротаційного скупчення зірок галактики, «Гермес» викинув через отвір у носі захисний щит. Він випередив корабель на кілька миль і, ніби завмерши на цій відстані, виконував роль протипроменевої броні. Якби цього захисту не було, то при розвиненій швидкості космічне проміння знищило б надто багато нейронів у людських мозках.

За кормою вже променіла блакитна Альфа. В середині тунельної палуби, в довгій кормі «Гермеса» не запанувала, однак, цілковита темрява, бо ізоляційні шари реакторів давали малесеньку течу квантів, і біля стін жевріло випромінення Черенкова. Ця бліда напівтемрява панувала в позірному безрухові, в ідеальній тиші, й лише двічі крізь масивне вікно перегородки, що відділяла ембріонатор од верхньої рубки управління, сюди проникли гострі, різкі спалахи. Першого разу досі сліпий контрольний монітор захисного щита зблиснув холодною білиною й одразу ж згас. Пробудившись за терасекунду, ҐОД оддав відповідний наказ. Струм повернув важіль, ніс корабля відкрився і бурхнув полум’ям так, щоб новий вистрілений щит замінив розбитий, що його космічний пил умить перетворив на розжарену хмару атомів.

Попередня
-= 59 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!