Слава ЗСУ!

Якщо це — передача енергії, то повинні існувати приймальні системи, котрі б давали певний мінімум витоків або втрат, оскільки стопроцентна передача неможлива. Але на планеті не видно було жодних установок, здатних приймати відповідні потужності. Частина енергії, подолавши атмосферу, йшла до багатьох орбітерів. Але інші передавачі й інші орбітери заглушували те цільове випромінювання, до того ж у вельми ефективний спосіб. Складалось враження, мовби заговорив величезний натовп, причому говорили всі люди зразу й дедалі голосніше. Якби навіть кожен із них був мудрець, рівнодіюча утворювала б дикий хоровий вереск.

По-друге, коли б якісь лінії служили для зв’язку, вони при заповненні передавальних каналів могли б нагадувати білий шум, а квінтянський шум виявляв цікаву характеристику. .Це не був «абсолютний хаос». Це була скорше рівнодіюча протибіжних випромінювань. Довжину хвилі кожний передавач витримував надзвичайно точно. Інші передавачі заглушували його або забивали шляхом змін у фазі амплітуди передавання.

ҐОД наочно продемонстрував цей стан електромагнітних речей, пересунувши радіоспектри в оптичну сферу. Білу, спокійну повню планети змінило зображення різнобарвних коливань. Коли ҐОД надав когерентним випромінювачам зеленого кольору, реле — білого, а контрвигіромінювачам — пурпурового, то диск Квінти зарябів од їхньої взаємодії. Розлитий пурпур огортав ретранслятори, рум’янячи їхню білину, і водночас туди вливалася зелень; виникала павутина кольорів, які розмазувалися; іноді один із них починав сильно контрастувати, і його відразу ж затирали.

Тим часом надійшла інформація від зондів, посланих на дистанційну розвідку Місяця Квінти. Два з п’яти загадково зникли в периселенії, не видимому з «Гермеса». За цю необережність Стірґард вичитав Гаррахові: той не послав услід за дозором резервний зонд, який дозволив би провадити постійний нагляд також у позамісячному просторі. Однак три зонди облетіли довкола природного супутника планети і, неспроможні пробити своїми сигналами гущу шумів, переслали одержані знімки лазерним кодом. Спершу інформацію було так стиснено, що один імпульс містив тисячу бітів у наносекунді.

Через неповну хвилину, протягом якої тривало випромінювання, ҐОД доповів, що з апоселенію в бік патрульних зондів стартували три квінтянські орбітери, яких він досі не помічав, бо вони були надто маленькі. Виявити їх йому допомогло тепло їхніх двигунів, а також прискорення за ефектом Доплера. Ніщо не свідчило про те, що квінтяни вирішили перехопити земних дозорців. А втім, на це не вистачило б уже й часу, бо сліпучі цятки йшли на лобове зіткнення.

Командир наказав уникнути зіткнення. Отож дозір із трьох зондів пустив у хід свою бутафорію, плюючи перед собою великою кількістю металевої фольги та повітряних куль. Це не вплинуло на перехоплювачів, і тоді дозорці вистрелили хмару натрію й упорснули в неї кисень. Утворилася вогняна хмара. Тільки-но в ній зникли квінтянські ракети, дозорці по спіралі вислизнули з хмари вогню, однак не полетіли до корабля, а на повній швидкості зіткнулись між собою, щоб розвіятися димом.

Стірґард стяг на борт корабля всі спостережні зонди з їхніх орбітальних пунктів, а ҐОД тим часом демонстрував дані розвідки. На зворотній пустельній півкулі Місяця, поритій кратерами, снував туди-сюди вогник зі спектром ядерної плазми. Він рухався так швидко, що якби його не затримувало належно сконцентроване магнітне поле, то він вилетів би в простір і відразу б згас. Що, власне, рухалося там між двома старими кратерами зі швидкістю шістдесят кілометрів за секунду? Що це був за мандрівний пломінець? ҐОД запевняв: планета ще не виявила «Гермеса», принаймні ніщо не свідчило про це. ҐОД фіксував постійний шум і потріскування, яке було спричинене входженням супутників в атмосферу, а також їхнє зіткнення з льодовим диском, бо атмосфера Сексти замінювала йому лінзи радіоскопів.

Думки про те, що робити далі, розділились. Повідомляти квінтян про своє прибуття не хотілося. Не слід було виявляти себе доти, доки пощастить розгадати бодай одну з безлічі загадок. Аргонавти розмірковували: послати безпілотний спускний апарат на зворотний бік Місяця чи краще посадити на нього корабель? Про шанси цієї альтернативи ҐОД знав рівно стільки, скільки й люди; відверто кажучи, нічого. Аускультація, здійснена дозором, давала підстави вважати Місяць незаселеним, хоч він і мав атмосферу. У півтора раза масивніший від земного, він, однак, не міг її утримати. До того ж новим ребусом виявився й склад атмосфери: інертні гази аргон, криптон і ксенон з домішкою гелію. Без постійного поповнення ця атмосфера розсіялася б упродовж кількох сотень років.