Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

За планетою тягся хвіст водяної пари, яка походила головним чином із кільця. Зависнувши на стаціонарній орбіті за Секстою, схожою на Марс, тільки значно більшого розміру, з густою атмосферою, отруєною безперервними викидами вулканів і газовими сполуками ціану, для спостереження Квінти «Гермес» послав шість орбітерів. Вони безперервно передавали результати спостереження, а ҐОД складав з них детальний портрет Квінти.

Найзагадковішим був її радіошум. На великих материках без проявів фазової чи частотної модуляції працювало щонайменше кількасот потужних передавачів. їхнім випромінюванням був хаотичний білий шум. Антени пощастило точно локалізувати: вони емітували спрямовано або ізотропне, так наче квінтяни вирішили закрити собі всі канали електромагнітного зв’язку — від найкоротших хвиль до кілометрових. Квінтяни могли користуватись виключно кабельним зв’язком, тоді навіщо їм був потрібен цей гігаватний шум?

Ще дивнішими — а «дивини» планети не мали меж — виявилися штучні супутники, їх було нараховано близько мільйона — на високих і низьких орбітах, на майже кругових і на еліптичних, з афеліями, що сягали далеко поза природний супутник Місяцв. Зонди «Гермеса» виявили також супутники поблизу себе, а декілька —всього за якихсь вісім-десять мільйонів кілометрів. Вони суттєво відрізнялись один від одного своїми розмірами й масою. Найбільші, очевидно, •були порожнисті — мов роздуті у вакуумі некеровані аеростати. Частина Сплющилася після витоку газів. Через кожних кілька днів котрийсь із мертвих супутників зіштовхувався з крижаним кільцем, і тоді виникало ефектне видовище веселкових спалахів, оскільки сонячне проміння в хмарах кристалів льоду піддавалось дисперсії. Хмара, що виникла в такий спосіб, повільно розсіювалась у просторі. Зате деякі активні супутники, що рухалися по вимушених орбітах, вимагали постійної корекції курсу, інші у незбагненний спосіб змінювали свою форму, ніби величезні сувої металевої фольги, але ні ті, ні ті ніколи не зіштовхувалися з кільцем Квінти. Тривимірна голографічна карта супутників на перший погляд нагадувала величезний рій бджіл, шершнів та мікроскопічних мушок, який кружляв довкола планети. Це багатошарове скупчення не було хаосом. З самого початку в ньому вдалося побачити просту закономірність — супутники на близьких орбітах часто йшли парами або трійками, а інші, надто біля стаціонарного кола, яким небесні тіла рухаються синхронно з поверхнею планети, йшли від перигелію до афелію, мов у фігурах танцю.

У міру надходження даних вимірів ҐОД створював систему координант — рід сферичної системи діаграм. Відрізнити «мертві» супутники від «живих», пасивно дрейфуючі від керованих чи самокерованих, виявилося дуже важко, оскільки це була проблема багатьох мікроскопічних мас, котрі рухаються в полі тяжіння великих мас Квінти, її Місяця і Сонця.

Нарешті, старанне обстеження виявило міріади уламків ракет та супутників, які часто падали на Сонце. Деякі з них мали форму тороїда, тобто кільця, з якого стирчали нитчасті шипи, найбільші з них, кружляючи між планетою та її Місяцем, виявляли певну активність. Шипи були дипольними антенами, і їхнє випромінювання, відфільтроване од шумового фону планети, вдалося відокремити як шум в ультракоротких позарадіохвилях. Частина цього шуму припадала на жорстке рентгенівське випромінювання, нездатне досягти поверхні Квінти, бо його поглинала атмосфера.

Щодень до маси одержаних даних ҐОД долучав нову інформацію, й коли Накамура, Поласар, Ротмонт і Стірґард сушили собі голови над складним ребусом, пілоти, не втручаючись у наукові обговорення, мали вже власну думку: Квінта — планета інженерів, одержимих якоюсь манією, а ще точніше, ЗЕТІ вклав мільярди в те, щоб відкрити цю божевільну цивілізацію. Але й вони відчули в тому навіженстві певний метод. Можливо, там велася «радіовійна», доведена до цілковитого абсурду: сторони вже нічого не передають, а намагаються лише глушити одна ’одну.

Фізики силкувалися підтримати ҐОДа найкарколомнішими гіпотезами. Можливо, жителі Квінти настільки принципово різняться від людей своєю анатомією й фізіологією, що образи й мову їм замінюють якісь інші, неакустичні, позазорові відчуття чи коди? Може, тактильні? Нюхові? Перцепційно пов’язані з тяжінням? Може, шум — це пересилання енергії, а не інформації? Може, інформація біжить по хвилеводах потоками, які не можна виявити астрофізичне? Може, не варто всіма способами фільтрувати це ніби безглузде електромагнітне ревіння, а провести принципову ревізію всієї аналітичної програми?

ҐОД відповідав зі звичною бездушною терплячістю. Чимало знаючи про людські емоції, сам він не звідав жодної.

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!