Слава ЗСУ!

— Панотець займається психотерапією,— всміхнувся Герберт. Він і досі називав так домініканця, йому важко було б називати його «колегою».

— Я кажу правду —- нічого поза цим,— відповів Араго. — Я не знаю, що з нами буде. Таке незнання є нашим природним станом.

— Я знаю, про що ііанотець думає,— імпульсивне випалив Герберт. — Що Творець не хотів таких експедицій, такого «спілкування цивілізацій», і тому розділив їх безоднями. А ми ж не; тільки зробили з райського яблука компот, а вже пиляємо Дерево Пізнання…

— Якщо ви хочете дізнатися мою думку — я до ваших послуг, — озвавсь Араго. — Гадаю, Творець ні в чому нас не обмежив. Але при цьому невідомо, що виросте зі щепи Дерева Пізнання…

Пілоти не могли довідатися про дальший хід теологічної дискусії, бо їх викликав командир і звелів узяти курс на Квінту. Після ознайомлення з навігаційною траєкторією він додав:

— На борту панує настрій, якого я не сподівався. Буяння фантазії повинно мати межу. Як ви знаєте, ввесь час мовиться про незрозумілі конфлікти, мікрома-шини, нанобалістику, битви — але ж це тільки баласт упереджень, який нас пантеличить. Якщо ми й далі тремтітимемо через розтин кількох мертвяків, то цілком дезорієнтуємось, і кожен крок вперед здаватиметься надто ризикованим. Я сказав про це науковцям, кажу й вам. А тепер —щасливої дороги. До Септіми можете триматися курсу за допомогою ҐОДа. Будьте біля пульта, а чергування встановіть самі.

Корабель вже дав тягу, й знову з’явилося тяжіння, хоча й слабке. Гаррах пішов з Темпе по стару книжку, взяту з «Еврідіки». Коли вони прощалися у дверях каюти, Гаррах, вищий на зріст, нахилившись так, ніби мав відкрити якусь таємницю, мовив:

— Бар-Гораб знав, кого призначити командиром на «Гермесі». Правда? Ти зустрічав кращих?

— Може, й зустрічав, але не кращих. Таких як він.

МІСЯЦЬ

Планету оточувало величезне мінливе кільце з льодових брил. Обчислення, здійснені Лакатосом та Бієлою перед самісіньким зануренням «Еврідіки», підтвердились. Розчленоване однією великою й трьома меншими тріщинами, що виникли внаслідок пертурбацій, спричинених тяжінням Квінти, кільце не могло існувати довше, ніж тисячу років, бо збільшувалось у діаметрі й водночас утрачало масу. Його зовнішні краї розширювалися під дією відцентрових сил, а внутрішні, тручись об атмосферу, кришились і танули, тож частина вод, викинутих у простір невідомим чином, поверталася на планету безперервними дощами.

Важко було припустити, ніби квінтяни свідомо влаштували собі цей справжній потоп. Кільце, яке спочатку складалося з трьох або чотирьох трильйонів тонн криги, щороку втрачало мільярди тонн. Це було дуже дивно. Порушився клімат усієї планети. Крім заливних дощів, величезна тінь кільця під час обертання навколо Сонця затуляла то північну, то південну півкулі. Воно відбивало сонячне світло, не тільки знижуючи середню температуру планети, але й порушуючи циркуляцію пасатів в атмосфері. На просторах обабіч відкидуваної тіні шаленіли бурі й циклони.

Якщо жителі Квінти змогли понизити рівень океанів, то вони, мабуть, володіли достатньою енергетикою для того, щоб надати водоспадам чи, точніше, водольотам Другу космічну швидкість і цим самим вимести крижані маси з безпосередньої близькості планети, щоб, розтоплені на сонці, вони безслідно випарувались або у вигляді льодових метеорів загубились серед астероїдів.

Брак потужностей зупинив би проектантів від роботи, приреченої на провал. Прогнозувати крах було елементарним завданням. Отож не помилка планетної інженерії, а щось інше перешкодило роботам, розпочатим багато років тому. Такий висновок здавався єдино можливим. Плаский диск із діркою діаметром п’ятнадцять тисяч кілометрів, у якій перебувала планета, в серединних пасмах складався з крижаних брил, а на зовнішніх краях — з дрібних, поляризованих кристаликів льоду, що теж, мабуть, було наслідком свідомого втручання. Одне слово, спершу кільце підкорялося квінтянам. Його було утворено в площині екватора, але з внутрішнього боку, над самим екватором, воно становило хаотичну масу. Загалом кільце нагадувало космічну споруду, чомусь незавершену. Чому?

З океанів підіймалися два великі континенти й один менший, завбільшки як три Австралії. Цей континент був біля Північного полярного кола, через що розвідники назвали його Норстралією. Інфралокатори виявили на континентах тепліші, але несейсмічні місця; мабуть, там були великі енергетичні станції. То не були ні теплоцентралі, які працюють на нафті чи вугіллі, ні ядерні установки. Над першими було б забруднене повітря, другі давали б радіоактивний попіл. Як відомо, на ранній фазі ядерної енергетики земляни мали найбільше мороки з тим попелом. Але для техніків, здатних викинути з гравітаційної воронки частину океанів, захоронення радіоактивного продукту згорання не становило б жодних труднощів. І все ж крига кільця не показала й сліду радіоактивності. Або квінтяни виробляли інший вид ядерної енергетики, або користувалися зовсім не відомою людям енергетикою. Якою ж саме?