Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Отож напрошувалася думка про саботаж під час будівництва цих приладів. Припущення було, щоправда, надто ризиковане. В такому разі належало шукати конфлікт. Результат зіткнення протилежних» інтересів? Але, на думку декого з астронавтів, ця концепція відгонила антропо.центричним шовінізмом.

Чи не могла це й справді бути хвороба апаратури на молекулярному рівні? Щось на зразок раку? Хімік Ротмонт виключав таку можливість для першого, старого супутника-черепахи, який здавався був декому нічним метеликом. Щодо другого Ротмонт не міг цього твердити з такою ж певністю.

’Хоча астронавти й не розуміли призначення обох космічних апаратів, технічний прогрес, який відбувся в період між будівництвом першого й другого супутника, впадав у вічі. Попри це «еровіруси» знайшли собі поживу в обох апаратах.

Дійшовши цього висновку, Ротмонт стояв і далі на сноєму. Мікроелектронне обстеження проб, узятих із супутників, відбулося швлдко, бо тим зайнявся аналізатор під контролем ҐОДа. Якби не таке прискорення, для цієї некрогістології не вистачило б і року. Результати свідчили: певні елементи впійманих приладів набули своєрідного імунітету на каталітичне травлення, наче живі організми.

В уяві астронавтів уже повставала картина вірусної війни, що велася без солдатів, гармат, бомб; війни, в якій особливо точною таємною зброєю є напівкристалічні псевдоферменти. Та, як це трапляється нри наполегливих дослідженнях, замість того, щоб спрощуватись, проблема дедалі дужче ускладнювалася.

Фізики, Ротмонт і Кірстінг, майже не виходили з головної корабельної лабораторії. На мертвих живильних сполуках розмножилося кільканадцять типів сполук «захисту» й «атаки». Водночас межа між тим, що було інтегральною частиною чужої техніки, й тим, що в неї вдерлося для руйнування, стерлась. Кірстінг зауважив: це взагалі не межа в абсолютно об’єктивному розумінні. Припустімо, на Землі обладнано надзвичайно мудрий суперкомп’ютер, який нічого не знає про життєві явища, бо його електронні пращури вже забули, що їх збудували якісь біологічні істоти. Він обстежує людину, яка має нежить та бактерії в кишках. Чи наявність вірусів у носі цієї людини є її невід’ємною природною властивістю, чи ні? Скажімо, людина впала й набила собі на лобі ґулю. Ґуля — це підшкірний крововилив. Пошкоджено судини. Але ця ґуля може також бути визнана за різновид амортизаторів, утвореного для кращого захисту черепної коробки перед наступним ударом. Хіба таке пояснення неможливе? Для кас це звучить смішно, але йдеться не про жарти, а про позалюдську пізнавальну точку зору.

Вислухавши посварених експертів, Стірґард тільки похитав головою й дав їм ще п’ять днів для досліджень. Це був справжній удар. Земна технологія вже піввіку йшла іншими стежками. Так звану «некроеволюцію» було визнано нераціональною. Навіть не припускалося, що колись виникне будь-яке «машинне видоутворення». Але ніхто не міг категорично твердити, що на Квінті нічого такого не існує. Врешті командир уже питав тільки про те, чи слід визнати гіпотезу конфлікту між квінтянськими виробниками за важливу передумову для розвідувальної діяльності? Але в подальшому аналізі експерти не хотіли говорити про жодні передумови. Аксіома не гіпотеза, а гіпотеза — не аксіома. Вони вже знали достатньо, щоб зрозуміти, на яких хистких даних базувалося їхнє знання.

Додатковим ускладненням була відсутність і в молодшому супутникові системи зв’язку, бодай трохи схожої на ту, що походила з теорії кінцевих автоматів та інформатики. Може, «віроїди» зжерли цю псевдонервову мережу до решти? Однак від них повинні були залишитися сліди. Рештки. Може, і залишились, але вчені не могли їх виявити. Хіба можна з допомогою транзисторного лічильника, що потрапив під гідравлічний прес, вивести теорію Шанона або Масквелла?

Остання нарада була винятково напружена. Стірґард відмовивсь од стверджувальних визначень. Він питав тільки, чи можна визначити, що квінтяни опанували сидеральну інженерію? Це для нього було найважливішим.

«Гермес» поволі дрейфував у темряві, а вони блукали у хащах невідомості. Пілоти — Гаррах і Темпе — мовчки прислухалися до обговорення. Лікарі також не брали слова. Араго скинув чернечий, одяг і вже нікого не запитував: «А якщо там панує зло?» Коли Герберт сказав, що сподівання завжди програють при зіткненні з реальністю, Араго заперечив. Скільки перепон вони подолали досі, таких, що їхні предки у двадцятому столітті вважали нездоланними! Як гладенько минула подорож, вони без втрат перебули світлові роки, «Еврідіка» точно увійшла в Аїд, а вони самі досягли центру сузір’я Гарпії, і від населеної планети їх відділяють дні або й години.

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!