Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Повідомлення про те, що катастрофа настане через двісті п’ятдесят століть, може викликати паніку лише серед нерозсудливих істот. Наука в пелюшках,— саме такою була земна наука дев’ятнадцятого століття,— може визнавати, що її прогрес наближається до межі. Зріла наука, хоча й не владна передбачити свої майбутні відкриття, знає, що вони зростають у показниковій прогресії. З часом за кілька років можна буде здобути значно більше знань, ніж за всі попередні тисячоліття. Невідомо, що відбувається на Квінті, але контакт із нею треба встановити. Це ризиковане та, разом з тим, необхідно.

Кірстінг уважав «усе можливим». Висока технологія не виключає релігійних вірувань. Піраміди єгиптян й ацтеків також не відкрили б гостям з інших світів свого призначення, як і готичні собори. Знахідки на Місяці можуть бути продуктом якоїсь віри. Культ Сонця — та ще й штучного. Вівтар з ядерної плазми. Предмет поклоніння. Символ могутності або влади над матерією — й воднораз схизми, віровідступництва, єресі. Не хрестові походи, а радіовійни. Електромагнітне насильство для «конверсії» єретиків чи скоріше їхніх інформаційних сакральних машин: Deus est in Machina.

He можна сказати, що це було ймовірне чи прямодоказове. Символ віри, так само як і витвори ідеології, не відкривають свого сенсу пришельцям із чужих країв. Фізика не знищує метафізику. Щоб дійти до єдності намірів людей різних земних культур та епох, треба принаймні знати: матеріальне буття ніде не вважалося найосновнішим чинником, який забезпечує людське існування.

Це припущення можна потрактувати як курйоз. Передбачити, що технологія завжди розходиться з Sacrum. Але технологія завжди має супертехнологічну мету. А коли Sacrum зникає, прогалину, яка виникає в культурі, щось мусить заповнити. Кірстінг так побожно ставився до прихильників інженерії, що Стірґард ледве дослухав його до кінця. Ну, а контакт? Певна річ, він.Кірстінг, теж за контакт.

Жоден пілот не мав із цього приводу власної думки — роздування загадок з допомогою уяви не було в їхньому характері. Ротмонт був готовий обговорити технічні аспекти контакту. І в першу чергу, як уберегти корабель від роїв квінтянських супутників. Він припускав, що Квінту вже відвідала в минулому інша цивілізація, що це погано скінчилося й що квінтяни зробили з цього для себе належний висновок — застрахувалися від вторгнення, виробивши технологію універсальної недовіри. Тому їх найперше треба переконати в мирних намірах людей. Послати їм «вітальні дарунки», а коли квінтяни з ними познайомляться, чекати їхньої реакції.

Ель-Салям і Герберт були такої самої думки.

Стірґард учинив по-своєму. «Вітальні дарунки» могли бути там знищені перед посадкою. Про це свідчила доля п’ятьох дозорців, посланих до Місяця. Через те Стірґард вистрелив великий орбітер у бік Сонця, щоб він, як дистанційно керований посол, вручив Квінті «вірчі грамоти». «Посол» слав ці листи у вигляді лазерних сигналів, здатних пробити шумову оболонку планети; цим аж занадто ясним кодом він підказував квінтянам, як вони можуть установити з ним контакт. Орбітер безперервно передавав цю програму кількасот разів. У відповідь — німе мовчання.

Зміст послання що три тижні змінювали всіма можливими способами — реакції ніякої. Потужність променя було збільшено, лазерна голка ходила по всій планеті — в інфрачервоних променях, в ультрафіолетових, модульована й так і сяк. Планета не відповідала.

Тим часом «Посол» зібрав багато відомостей про зовнішній вигляд Квінти. На континентах помічено агломерації розміру великих земних метрополій. Однак уночі їх ніщо не освітлювало. Ці зірчасті утворення з кущистими відгалуженнями виявились напівметалевими. Од відгалужень ішли прямі лінії, ніби комунікаційні артерії. Однак по них ніщо не рухалося. Що чіткішими були зображення («Посол» потроху обертався на шпигуна), то більше спростовувались припущення землян. Виявилось, що лінії — не дороги й не трубопроводи. Територія між ними часто нагадувала лісові масиви. Ці позірні ліси складали безліч блоків правильної форми з розчепіреним пагінням, їхнє альбедо дорівнювало майже нулеві: вони поглинали понад 99 відсотків сонячного світла, яке падало на них. Через те вони скидались на фоторецептори.

То, може, Квінта поглинула й «вірчі грамоти», сприйнявши їх як енергетичну поживу, а не як інформацію? Невидимий досі на тлі сонячного диска «Посол» послав усе, що в ньому було закладене. Інфрачервоними променями він передавав «грамоти», в сто разів перевищуючи радіацію Сонця. Найвірогідніше — цим когезійним світлом він вивів з ладу поглиначі хвиль, отож якісь технічні бригади мали б помітити аварію та її причини. Рано чи пізно фахівці вищого рівня мали б розпізнати сигналізаційну природу проміння. Але знову минали дні за днями, а нічого не змінювалося. Знімки нічної й денної півкулі планети тільки посилили їхню загадковість. Після заходу сонця ніщо не розсіювало темряву — обидва великі континенти, які виринули з океану, зі стрімкими, засніженими гірськими кряжами, виблискували вночі тільки під примарним світлом полярного сяйва, проте й це сяйво, яке перетоплювало безхмарні полярні льоди в примарне зелене золото, не блукало де завгодно, а ніби величезною невидимою рукою було спрямоване проти руху Квінти. Ні на внутрішніх морях обох континентів, ні в океані не виявлено жодного корабля; панувала непорушність і на розгонах прямих ліній, які стрімко перетинали «лісисті» рівнини та нагромадження скелястих хребтів; отже, вони не могли служити комунікаційним цілям. З океану південної півкулі здіймалися згаслі вулкани начебто теж незаселених архіпелагів, незліченними намистинами розсипаних по його безмежних водах. Єдиний континент цієї півкулі біля самого полюса був укритий величезним льодовиком. З тьмяного срібла його вічних снігів виростали самотні скелясті верхи, шпилі восьмитисячників, закутих у крижаний панцир. У смузі тропіків, під обручем замерзлого кільця, день і ніч шаленіли тропічні бурі, і їхні громові розряди фіолетовими розбризками посилювала крижана площина небесного персня, що, ніби дзеркало, крутився з карколомною швидкістю. Не було ні слідів цивілізаційної метушні, ні портових міст у гирлах великих річок, а гірські улоговини були вкриті вигнутою металевою бронею, що зовні нічим не відрізнялась од природної скелі; не було авіаруху також біля оточених низькими будівлями гладеньких бетонованих космодромів, яких виявлено близько сотні… Все це неспростовно доводило, що якесь віковічне лихо загнало квінтян у підземелля, звідки вони мусять спостерігати за небесними просторами й Космосом металевим зором радіоелектроніки.

Попередня
-= 71 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!