Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Стірґардові кортіло спитати Ротмонта, як програміста, що тепер зробить «Гавриїл», бо, судячи із сліпучого сяйва переслідувачів, вони володіли величезною рушійною силою. Вся п’ятірка віддалялась од планети, розвинувши таку силу віддачі, що в білому морі хмар під нею утворилася широка воронка. В затемненій стерновій рубці панувала мовчанка. Ніхто з людей, які спостерігали це неповторне ’видовище, не озивався. Чотири цятки наближалися до «Гавриїла». Доплерівський віддалемір й акцелерометр викидав на край поля бачення свої маленькі червоні цифри цілими жменями. Важко було стежити за швидкістю переслідувачів. «Гавриїл» почав уже втрачати перевагу, бо згаяв час на гальмування й зміни напрямку польоту, тимчасом як переслідувачі, зайшовши йому з флангів, весь час нарощували швидкість. ҐОД показав на моніторі прогнозовану точку сходження п’ятьох траєкторій. За показаннями віддалемірів і доплерівським. зміщенням, винищувачі мали наздогнати «Гавриїла» через кільканадцять секунд. Кільканадцять секунд навіть для людини, яка думає в мільярд разів повільніше, ніж комп’ютери, чимало — особливо при граничній напрузі уваги.

Стірґард і сам не знав, чи припустився помилки, не оснастивши зонди бодай захисною зброєю. Його охопив гнів безпорадності. На «Гавриїлі» не було навіть автодеструктивного заряду. «Чесні наміри теж повинні мати межі». Це було все, що він устиг подумати.

Квадрат гонитви зменшився до розмірів маленької літери. Хоча втікач і переслідувачі вже віддалилися від планети на цілий її діаметр, від удару їхніх тяг затремтіла поверхня моря пір’їстих хмар, і крізь вікно, яке утворилося в цьому морі, показались океан та нерівна берегова лінія Гепарії. Рештки хмар зникали у вікні, мов жмутики цукрової вати на сонці.

Темне тло океану погіршило видимість. Тільки червоні цифри віддалеміра, що все ще сипались на екран, сповіщали про становище «Гавриїла». Переслідувачі оточували його з чотирьох боків. Вони були вже поряд. І раптом вікно в хмарах випнулось, немовби планета збільшилася до велетенських розмірів, гравіметри видали різкий тріск, монітори вмить почервоніли й зображення відновилося. Лійкувате вікно білих хмар знову зробилося маленьке, далеке й абсолютно порожнє. Стірґард спочатку навіть не зрозумів, що сталося, й глянув на віддалеміри. Всі вони миготіли червоними нулями.

— Дав їм прочуханки! — задоволене мовив хтось, мабуть, Гаррах.

— Що сталося? — нічого не зрозумів Темпе. Стірґард знав, однак мовчав. Він був абсолютно певен, що хоч і відновлюватиме спроби встановити контакт, вони швидше занапастять корабель, аніж доможуться успіху. Забувши вже про це перше зіткнення, він якусь хвилину розмірковував, чи продовжувати складену програму, і майже н(. дослухався до завальних голосів у стерновій рубці. Ротмонт намагався з’ясувати, що зробив «Гавриїл», бо план розвідки цього не передбачав. Сидеральним бомбардуванням він стиснув простір разом з переслідувачами.

— Але ж він не мав сидератора! — здивувався Темпе.

— Не мав, але міг мати. Адже в нього був тератронний двигун. Він реверсував його коротким замиканням і завдяки цьому всю потужність приводу спрямував у своє нутро. Хитрий трюк. Це був покер, якого «Гавриїл» обернув на бридж. Походив найсильнішим козирем. Вищої масті за гравітаційний колапс немає. Через те він не дав спіймати себе…

— Стривай,— Темпе почав уже здогадуватись, що сталося. — Хіба це було закладено в його програмі?

— Ну що ти! Він мав теравати в анігіляційному двигуні й повну автономію. Він пішов уа Ьапдие. Це машина, любий мій, а не людина, отже, це не було самогубство. Згідно з основною директивою, він міг дозволити маніпулювати собою, але тільки після посадки.

— А хіба з нього не могли вийняти цей тератрон після посадки? — здивувався Герберт.

— Яким чином? Увесь кормовий сегмент разом з тератроном мав розплавитись під час проходження атмосфери. Після початку плавлення статора внутрішній тиск розірвав би полюси, й разом з машинним відділенням усе розсипалося б на порох. До того ж без будь-яких слідів радіоактивності. Здійснити посадку мав тільки верхній носовий модуль для дружніх бесід з господарями планети…

— До біса таку роботу! — обурився Гаррах. — Ми вважали, що їхні ракети не зможуть розвинути подібної потужності під час прискорення! «Гавриїл» мав пролетіти крізь їхній смітник супутників, як куля крізь рій бджіл, і з гідністю сісти.

— А чому він не розплавив свого двигуна, коли влаштували гонитву? — запитав лікар.

— А чому курка не літає?

Ротмонт дав волю своєму роздратуванню.

— А чим він мав розплавити свій тератрон? Адже енергію для спалення кормового сегмента він мусив би брати ззовні — від тертя об атмосферу! Так його спроектовано. Хіба ви цього не знаєте? Отож вернімось до гонитви. Або він од них утік би, на що вже зовсім не було надії, або вони наздогнали б його в вакуумі, стягли б на орбіту й демонтували. Якби вони здавили його тягу і він тільки після цього зробив коротке замикання, стався б вибух, але тероїд з полюсами міг би вціліти. Цього не можна було допустити, отож він придумав чорну діру з подвійним горизонтом випадків, колапсом усмоктав у себе переслідувачів, і коли внутрішня сфера почала западати, зовнішня відхилялася, бо в цьому діапазоні квантовані ефекти рівні гравітаційним. Простір зійшовся — через те ми побачили Квінту, наче крізь побільшувальне скло.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!