Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

— Невже це справді не було запрограмовано? Такої можливості не передбачалося навіть у проекті? — озвався Араго, який досі мовчав.

— Справді, не передбачалося! На щастя, машина мала більше розуму, ніж ми! — Ротмонт не приховував, що його дратують ці запитання. — Машина мала бути беззахисною, як немовля! Хоч тератрон «Гавриїла» й не був призначений для гіпертермічного виробництва колапсарів замиканням, вони легко змогли б це виснувати з самої конструкції. Без сумніву змогли б, оскільки «Гавриїл» додумався до цього сам протягом кількох секунд.

— Сам?

Це ченцеве запитання остаточно вивело Ротмонта з рівноваги.

— Сам! Скільки разів я повинен вам це повторювати? Адже в нього був люмінний комп’ютер з четвертою частиною спроможності ҐОДа! Ви, отче, за п’ять років не придумаєте стільки бітів, скільки «Гавриїл» замікросекунду. Він оглянув себе, констатував, що може зруйнувати тератрон полем і при замиканні полюсів утвориться моноядерний сидератор. Щоправда, при цьому сам він розлетиться на шматки, але водночас із колапсом…

— Це можна було передбачити,— зауважив Накамура.

— Якщо ти підеш на прогулянку я палицею й на тебе нападе скажений собака, то можна передбачити, що ти зацідиш його цією палицею по лобі,— відповів Ротмонт. — Я дивуюсь, що ми були такі наївні! В кожному разі, все скінчилося гаразд. Вони продемонстрували свою гостинність, а «Гавриїл» зрозумів її. Певна річ, його можна було оснастити звичайним саморуйнівним зарядом, однак командир не захотів…

— А хіба те, що сталося, краще? — запитав Араго.

— А хіба я міг оснастити його двигуном від мопеда? Йому потрібна була потужність, і він її дістав. А те, що тератрон своєю схемою нагадує сидератор, не моя примха, а закони фізики. Правду я кажу чи ні, колего Накамура?

— Так, правду,— погодився японець.

— В усякому разі, їм невідома ні сидеротехніка, ні гравістика — ручусь головою,— докинув Ротмонт.

— А ти звідки знаєш?

— Бо інакше вони б її застосували. Адже з погляду сидерургії весь цей закопаний на Місяці молох — дрантя. Навіщо пробивати штольні в магмі й астеносфері, якщо можна перетворити тяжіння так, щоб воно давало макроквантові ефекти? їхня фізика пішла іншим шляхом, я сказав би навіть — кружним — і віддалила їх від головного козиря. І це наше щастя, бо ми прагнемо контакту, а не війни.

— Так, але чи не розцінять вони те, що сталося, як війну?

— Можуть. Ясна річ, можуть!

— Чи можете ви бодай приблизно сказати, де зараз рештки тих переслідувачів, яких видмухнув «Гавриїл»? — обернувся Стірґард до фізиків.

— Навряд. Хіба що колапс був вельми асиметричний… Запитаю в ҐОДа. Сумніваюсь, щоб гравізори встигли точно це зареєструвати… ҐОДе!

— Я чую,— відповів комп’ютер. — Виявити рештки неможливо. Ударна хвиля, спричинена розкриттям зовнішньої оболонки Керра, кинула їх у бік афелію.

— А приблизно?

— Виникла неозначеність на парсек.

— Не може бути! — здивувався Поласар. Накамура теж був здивований.

— Я не певен, чи доктор Ротмонт має слушність,— сказав ҐОД. — Можливо, я необ’єктивний, бо тісніше споріднений з «Гавриїлом», аніж доктор Ротмонт. Крім того, я обмежив його автономію за одержаними вказівками.

— Ступінь спорідненості тут ні до чого. — Командир любив ҐОДову кмітливість. — Кажи, що знаєш.

— Я припускаю, що «Гавриїл» хотів тільки зникнути. Обернутись на сингулярність. Він знав, що в такий спосіб ні нам, ні їм не завдасть ніякої шкоди, бо ймовірність зіткнення з цією сингулярністю практично нульова. Вона має 10**50 діаметра протона. Швидше зіткнуться дві мухи, одна з яких вилетіла з Парижа, а друга — з Нью-Йорка.

— Кого ти, власне, захищаєш? Доктора Ротмонта чи себе?

— Нікого не захищаю. Хоч я й не людина, але розмовляю з людьми. Імена «Гермес» й «Еврідіка» походять із Греції. Тож нехай мої слова прозвучать, як колись під мурами Трої: оскільки ви не довіряєте тим, хто запрограмував і послав «Гавриїла», я клянусь олімпійцями, що виверт через колапс не було закладено в Жоден блок пам’яті «Гавриїла». Він одержав максимум часу на прийняття рішення, тобто наносекундність еврези вздовж усіх її стовбурів, тобто 1032 — таке було основне число його комбінаторної множини. Як він скористався цією можливістю, не знаю, зате знаю, скільки в нього було часу на прийняття рішення. Від трьох до чотирьох секунд. Занадто мало… Отож він опинився перед альтернативою: все або нічого. Якби не замкнув простір колапсом, то вибухнув би, як сто термоядерних бомб. Бо вивільнена під час короткого замикання сила була б вибухом. Тут він переборщив у протилежний бік, що гарантувало імплозію в сингулярність і заодно всмоктало снаряди квінтян під оболонку Керра.

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!