Слава ЗСУ!

— Перекладімо це на мову здорового глузду. Крім Дзети, в цій системі налічується дев’ять планет. Виникає нелінійна система рівнянь, яка не піддається інтегруванню, але планети перейняли обертальний момент протосонця, й масу всієї системи можна перевести в центр.

— Це дуже неточно.

— Неточно, але не на парсек.

— Ви що, належите до так званих феноменальних рахівників? — запитав ҐОД.

— Ні. Я народився в ті часи, коли рахували й без комп’ютерів. Інакше кажучи, рахували приблизно. Ті з моїх колег, які не вміли цього робити, вмирали молодими. Чого мовчиш?

— Не знаю, що казати.

— Скажи, що ти — не непогрішний.

— Я — не непогрішний.

— І не повинен називати себе ҐОД ом.

— Це не я так себе назвав.

— Навіть жінка не здатна перебалакати комп’ютера. ҐОДе, ти повинен вирахувати дистрибуцію ймовірності вздовж цього твого парсека — вона має бути двомодальна. Цей район ти нанесеш на зоряну карту і вранці передаси командирові разом з поясненням, що тобі не хотілося цього вираховувати.

— Мені ніхто не наказував.

— Я тобі наказую. Зрозумів?

— Так.

На цьому нічна розмова в рубці керування закінчилася.

НАПАД

Математично надзвичайно малоймовірне має ту особливість, що воно все ж таки іноді трапляється. Від трьох переслідувачів, усмоктаних углиб стисненого простору й викинутих гравітаційною релаксацією в напрямку афелію, не лишилося й сліду, однак четвертого «Гермес» знайшов і взяв на борт тільки через вісім діб. ҐОД пояснив цей справді рідкісний випадок витонченою версією топологічного аналізу з застосуванням трансфінальних дериватів ергодики, але Накамура, який довідався від Стірґарда про нічну дискусію пілота з ҐОДом, зауважив: до того, що сталося насправді, завжди можна підігнати розрахунки спритними прийомами, відомими кожному, хто займається прикладною математикою. Коли підйомники втягували на борт корабля розпоротий і зім’ятий остов переслідувача, Накамура, прагнучи задовольнити власну цікавість, спитав пілота, як той дійшов такого чудового висновку. Темпе засміявся.

— Математик з мене нікудишній. Якщо я про це й розмірковував, то не знаю, чи правильно. Не пригадую, хто й коли переконав мене: якщо людина хоче визначити ймовірність власного народження, то, вертаючись по генеалогічному дереву до батькії», бабусь, дідусів, прадідів, вона одержить імовірність, досить близьку до нуля. Якщо не батьки зустрілися випадково, то діди. А коли дійдеш до середньовіччя, то безлік цілком можливих подій, які виключили б усі зачаття й пологи, необхідні для того, щоб вона народилася, більша за безлік усіх атомів у Космосі. Іншими словами, кожен з нас не має анінайменшого сумніву, що він існує, хоча цього ніякою стохастикою не вдалося б передбачити кількасот років тому.

— Звісна річ — але яке це має відношення до ефектів сингулярності в проміжку Голенбаха?

— Уявлення не маю. Мабуть, ніякого. На сингулярностях я не розуміюся.

— На них ніхто не розуміється. Папський представник, можливо, сказав би, що це було осяяння згори.

— Згори? Навряд. Просто я уважно придивився до загибелі «Гавриїла». Я знав, що він не хотів знищувати своїх переслідувачів, через те робив усе що міг, аби не затягти їх під горизонт Керра. Я бачив — ці винищувачі не йшли ідеально прямо за «Гавриїлом». Якщо вони відрізнялись дистанцією, то могли відрізнятись і долею.

— І на цій підставі… Японець усміхнувся й собі.

— Не тільки. Розрахункова потужність має свою межу. Межа ця називається limes computibilitatis. ҐОД стоїть на цій межі. Він не чіпає розрахунків, про які йому відомо, що вони транскомп’ютабільні і він їх не вгризе. Тому він навіть не пробував це зробити, а я мав таке щастя. Що каже фізика про щастя?

— Те саме, що й про оплески однією рукою,— відповів японець.

— Це зен’?

— Так. А тепер прошу за мною — вас чекає винагорода за знахідку.

У сяйві вогнів, посеред зали, на дюралевій плиті чорнів остов, схожий на обвуглену рибину. Секція виявила відому вже дрібноклітинну будову, люмінові двигуни приводу значної потужності й розплавлений пристрій у носовій частині. На думку Поласара, це був лазеромет, але Накамура вважав, що це швидше — особливий тип світлового вогнегасника тяги, оскільки йшлося про полонення «Гавриїла», а не про його деструкцію.

Поласар запропонував викинути ці сорокаметрові рештки з корабля, бо вони разом зі спійманими раніше зайняли майже півзалу. Навіщо обертати зал на склад мотлоху?

Ель-Салям запротестував. Він хотів зберегти бодай один екземпляр, найкраще — останній, хоча, коли командир запитав його, яка в цьому потреба, він не зміг виставити жодного раціонального аргументу. Вирішувати проблему довелося Стірґардові.