Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Шлюзовою камерою вони вибралися назовні. Тепер будівля нависала над ними, нагадуючи гігантський гриб із заскленим капелюхом-дахом. Нагорі метушився Лондон, затуляючи зелене мерехтіння моніторів. Обійшли підніжжя вежі. Вона була кругла, без вікон, як морський маяк серед бурхливих хвиль. Ґоссе розсунув пофарбовані залізні ворота гаража. Стиха загули люмінесцентні лампи. У порожньому приміщенні, біля задньої ст^Ни, поруч із підйомником стояв всюдихід, подібний до старовинних американських місяцеходів: лише рама на колесах, кермо і закрита ззаду батарея акумуляторів. Ґоссе виїхав на щебінку, що нерівне встеляла нижній поверх вежі, і загальмував біля Анґуса. Вони рушили крізь рудий туман до присадкуватої будівлі з пласким дахом. Далеко за хребтами гір мерехтіли стовпи світла, схожі на промені зенітних прожекторів, хоч і не мали з тією старожитністю нічого спільного. Сонце Титана, особливо у хмарні дні, давало мало світла, тож під час робіт над Ґраалем виводили на стаціонарну орбіту величезні легкі дзеркала — селектори. Вони концентрували сонячне світло на ділянці уранової розробки. Користь від них була сумнівною. Взаємовплив мас Сатурна та його супутників виявився фатальним: попри зусилля астроінженерів, стовпи світла часом відхилялись аж до кратера Роембдена. Це не тільки розважало місцевих самітників, але й приносило певну користь. Особливо, коли вирваний з нічної темряви кратер показував усю свою грізну красу. Обминаючи всюдиходом безформні брили, Ґоссе теж помітив холодне мерехтіння світляних стовпів і буркнув:

— Нахиляються до нас. Це непогано. За кілька хвилин тут можна буде все бачити, мов у театрі. — І додав уже із неприхованою злістю: — Ну й молодчага, цей Марлін!

Анґус зрозумів гірку іронію: щоб освітити Роембден, треба було занурити в єгипетську пітьму Ґрааль. Виходить, Марлін уже здирає персонал селекторів з ліжок і наказує їм спрямувати космічні дзеркала сюди? Два світлові стовпи підходили щораз ближче, і ось уже зблиснула у їхньому світлі верхівка східного схилу. Ще одною дивовижею Титана була неймовірна прозорість атмосфери у кратері Роембдена. Це давало змогу тижнями милуватися жовтим кільцем Сатурна на вкритому зірками небосхилі. Новачків завжди вражало, коли над обрієм сходив велетенський Сатурн, хоча він і був розташований у п’ять разів далі, ніж Місяць від Землі. З кратера можна було без бінокля розгледіти різнобарвні смуги на поверхні Сатурна й чорні плями тіней — їх відкидав близький супутник під час затемнень. Така видимість була можлива завдяки південному вітру, який вдирався через горловину скель з такою шаленою швидкістю, що створював ефект фена. А крім того, ніде на Титані не було так тепло, як у Роембдені.

Мабуть, персонал ще не навчився як слід управляти селекторами, а може, через оголошену тривогу не було кому цим зайнятись, але зрештою сонячний потік дістав кратера. Зробилося видно, як удень. Всюдихід міг би вимкнути фари.

Пілот розгледів сіру бетонну смугу навколо свого «Геліоса». Ген там, за рівниною, куди вони простували, немов скам’янілі стовбури фантастичних дерев, стриміли вулканічні чопи, які вирвалися з тріщин і застигли мільйони років тому. Деформовані перспективою, вони скидалися на зруйновану колонаду храму, а їхні рухливі тіні здавалися стрілками сонячних годинників, що показують шалений лет часу. Всюдихід проминув цей частокіл. Котив нерівно, його електричні мотори тоненько схлипували. Пласка будівля бовваніла ще далеко в напівмороці, та вже можна було розрізнити два чорні контури, схожі на силуети готичних соборів, їхній справжній розмір Анґус оцінив лише тоді, коли разом з Ґоссе підійшов до них.

Таких велетів йому ще не доводилося бачити. Він ніколи не управляв діґлаторами, хоча й не признався у цьому. Якби комусь спало на думку вбрати таке громаддя в волохату шкуру,— це був би викапаний Кінг-Конг. Його пропорції були не людські, скорше людиноподібні. Ноги монстра вертикально стриміли з каркасу, щоб перейти в потужні, немов танки, ступні, нерухомо застиглі у щебінці осипу. Баштоподібні стегна переходили в тазову опуклість, а на ній спочивав металевий корпус. Сталево стиснуті кулаки Анґусові пощастило роздивитися лише тоді, коли він задер голову. Вони безвладно звисали вздовж тулуба, немов опущені підйомні крани. Обидва колоси були безголові, а те, що здалеку здалося було невеличкими баштами, виявилось антенами, які стриміли з плечей гігантів на тлі неба. За першим діґлатором, мало не торкаючись його броні зігнутим ліктем, стояв другий, точнісінька його копія. Так, ніби хотів штурхонути першого в бік і зненацька завмер. Через те, що він стояв трохи далі, посередині його могутніх грудей можна було помітити сяюче віконце — кабіну водія.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!