Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Навіть не намагаючись підвестися, бо тіло все ще наче перебувало під пресом, Стірґард широко розплющеними очима бачив, як велика стрілка, слабо здригаючись, міліметр за міліметром сповзає з червоного сектора круглої шкали. Граничне напружені м’язи почали вже коритись. Гравіметр понизився до чорної двійки, і тільки сирени тривоги досі пронизливо вили на всіх палубах.

Відштовхуючись обома руками від бильця крісла, Стірґард насилу підвівся і, ставши на ноги, змушений був, згорбившись, спертись долонями на край столика — як та мавпа, що звикла допомагати своїм ногам руками. Він не міг собі пояснити, звідки в нього цієї хвилини з’явилася така думка. Серед безладної купи стрічок і карт на підлозі він побачив батьківську монету, яка й далі показувала решку, тобто відступ. Стірґард усміхнувся, бо це рішення перебив уже вищий козир. Гравіметр показував одиницю. Треба було поквапитись до стернової рубки й довідатись передусім про людей.

Стірґард був уже біля дверей, але раптом повернувся, підняв монету й поклав її в шафку. Ніхто не смів довідатись про його хвилинну слабість. Слабість не входила в категорії гри, бо коли бракує мінімаксових рішень, то рішень, кращих за чисто лотерейні, немає. Отож він міг бодай перед самим собою виправдатись у цьому вчинку, але не хотів. Посередині тунельного коридора до нього повернулася невагомість. Стірґард не хотів війни, але знав своїх людей і розумів, що, крім папського делегата, ніхто не погодиться на втечу.


ДЕМОНСТРАЦІЯ СИЛИ


Розпізнати засоби, застосовані проти «Гермеса», не пощастило, бо, незалежно від того, що це було, рештки його зникли з часопростору. ҐОДів запис пам’яті захисту підтвердив те, що фізики припускали. Націлені на всі боки оптиметри підмітали вакуум довкола «Гермеса» аж до зовнішнього периметра оборони, виявляючи радарні відгомони частинок міліметрового розміру в радіусі ста тисяч миль. Удар був не променевий, інакше він залишив би спектральну смужку.

Раптова поява кількох десятків об’єктів невиразних обрисів довкола «Гермеса», цілого рою, що концентричне нісся на корабель, до того ж майже одночасно, здавалася спочатку загадкою. Вони з’явилися на незначній відстані, від милі до двох. Сушачи собі голови, що б це могло означати, фізики обміркували, як ці об’єкти змогли непомітно проникнути крізь систему ретельного захисту. Можливі були три варіанти. Хмари часточок, не більших за бактерії, могли стиснутись у багатотонні маси, що передбачало неабияке вміння виробляти молекули, здатні самостискатись і спрямовуватися на ціль потужною дисперсією. Щось на зразок хмар мікрокристаликів, які вже всередині периметра, подолавши лінію зовнішньої оборони, стискаються в лавину.

Окремі молекули, сконденсовані не абияк, а сформовані власною інерцією в снаряди, повинні були відзначатись незвичайно тонкою будовою. За десять секунд до удару корабельні магнометри зареєстрували стрибок магнітного поля довкола бортів: в апогеї воно досягло мільярда гаусів, а за кілька наносекунд знизилося майже до нуля. Проти цього припущення промовляла відсутність будь-якої електромагнітної активності раніше. Фізики не могли розгадати механізму творення поля такої інтенсивності, джерела якого, без попереднього виявлення, не зафіксували б навіть чутливі оптиметри. Теоретично крізь захист могли проникнути диполі, якщо їхня хмара нейтралізувалася взаємною орієнтацією більйонів молекул. Це припускало наявність технології, яку досі на землі ніхто не проектував, а, отже, й не перевіряв експериментальне.

Друга ймовірність — надзвичайно абстрактний спосіб використання квантових ефектів вакууму. А коли так, то жодна матеріальна часточка не проникла через захисний бар’єр і на всьому сферичному передпіллі не було жодної молекули, фізичний вакуум містить безліч віртуальних частинок, які можуть матеріалізуватись при імпульсному посиланні завдяки енергії, докладеній ззовні. Цей варіант розгадки не тільки припускав оточення корабля найжорсткішим ультрарентгенівським гамма-промінням, а й відцентрову розрядку, яка на зразок кулястої хвилі, що скорочується зі швидкістю світла, дала саме на стику з охороною тунельний ефект: кванти енергії, виділеної довкола корабля, витіснили з вакууму чимало адронів, щоб вони ринули з усіх боків на «Гермес». Метод цілком реальний, хоч і вимагає, однак, витонченої апаратури, з точною дислокацією в просторі, а також якнайретельнішого маскування орбітерів. Це здавалося малоймовірним.

Третій варіант припускав, зрештою, застосування негативної енергії поза периметром оборони. Але це вимагало опанування сидеральної енергії й, до того ж, у її макроквантовому вигляді, з попереднім усмоктуванням сили Сонця. Адже силові установки, здатні розвивати необхідну потужність на планеті, вже під час пуску викрили б себе: «Гермес» міг зафіксувати нагрівання довколишніх районів.

Попередня
-= 84 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!