Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Захоплений зненацька, ҐОД удався до гравітаційного захисту. Використавши всю потужність обох головних силових установок, які були в його розпорядженні, він оточив корабель тороїдальними кільцями тяжіння. Всередині цих торів, ніби в центрі перехрещених автомобільних шин, стримів «Гермес», і спрямовані в нього снаряди полетіли по Шварцшільдовій кривій. Кожен матеріальний об’єкт, який потрапляє на неї, втрачає всі свої фізичні властивості, за винятком електричного струму, обертального моменту й маси. Коротше — перетворюється на безформну гравітаційну могилу. Ось чому від випущених снарядів не лишилося й сліду.

Тори у вигляді непробивного панцира існували всього кільканадцять секунд, що коштувало кораблеві 10**21’ джоулів енергії. «Гермес» не спіткала доля «Гавриїла», тобто він не знищив себе в момент самозахисту завдяки тороїдальній конфігурації імпульсних гравітаційних валів. Та оскільки їх неможливо швидко сконцентрувати біля самого випромінювача, то корабель прийняв близько однієї стотисячної вивільненої енергії. Вже кілька двохсоттисячних розчавили б його, наче молот-порожню яєчну шкаралупину.

Люди вийшли з цієї неприємної ситуації цілі й неушкоджені. Крім Стірґарда й Кірстінга, всі спали чи принаймні лежали, прив’язані до ліжок, як Темпе. Корабель не мав бойового оснащення. Поласар вимагав будь-якою ціною піднятись на перигелій, щоб поповнити запаси енергії, втраченої під час відбиття нападу.

Дорогою «Гермес» перетнув хмару розрідженого газу, взяту в протуберанці, які розсіювалися в сонячному вихорі, але сенсори попередили, що на панцир налипло безліч молекул, які його каталітичне роз’їдають. Проби виявили їхню специфічну вірулентність, властиву відомим уже віроїдам.

Отже, Стірґард зробив те, що в розмові з папським делегатом назвав «зняттям заборола». «Гермес» розсіяв хмару серією термічних ударів, а прилиплі до бортів еровіруси знищив у найпростіший спосіб: з холодильниками, увімкненими на всю потужність, прорвався, обертаючись, як печеня на рожні, крізь вершину сонячного протуберанця, що розкинувся всього за кілька світлових секунд над фотосферою, після чого зменшив швидкість до стаціонарної й, повернувшись до Дзети кормою, відкрив енерговбирачі. Частина всмоктуваної енергії підтримувала роботу холодильників, решту вбирали сидеральні агрегати.

У цей час екіпаж розділився на три групи.

Гаррах, Поласар і Ротмонт сприйняли пригоду з хмарою за другу атаку квінтян. Кірстінг й Ель-Салям витлумачили її не як спрямований по них умисний удар, а як своєрідну випадковість — немовби «Гермес» потрапив на територію, заміновану й озброєну задовго до їхнього прибуття. Накамура займав проміжну позицію: хмара — то не пастка, наставлена на «Гермес» чи на квінтянські орбітери, а «смітник» мікромахічної зброї, застосовуваної з мілітаристською метою над планетою; на перигелій її загнав гравітаційний дрейф Сонця — всупереч намірам воюючих сторін.

Араго мовчав. ҐОД був зайнятий програмуванням стратегії оборонних, наступальних і погоджувальних дій. Жодній із них він не віддав переваги: дані для оптималізації кожної процедури були надзвичайно скупі.

Герберт уважав єдиним виходом відмову від контакту, від демонстрації сили, але зберіг за собою право участі в дискусіях, які дедалі загострювались. Темпе, якого викликав Стірґард, коли вони поповнювали розтрачену енергію, сказав, що він не експерт SЕТІ й що не командує кораблем.

— Тут ніхто не експерт — сподіваюсь, ти це помітив? — відповів Стірґард. — І я теж. Та, попри це, кожен має якусь думку. І ти також її маєш. Я не чекаю від тебе поради — я хочу тільки почути твою думку.

— ҐОД знає краще за мене,— усміхнувся Темпе.

— ҐОД може запропонувати двадцять тактик або й сто. На більше він не здатний. Я знаю — тобі відомо те, що відомо ҐОДові й нашим експертам. У відступі лежить мінімум ризику.

— Ну звісно ж! — Темпе, який сидів навпроти командира, весь час усміхався.

— Що тут смішного? — запитав Стірґард.

— Ви хочете знати мою особисту думку, астрогаторе, чи це наказ?

— Наказ.

— Як на мене, то ситуація невесела. Але я вже знаю вас цілком достатньо для того, щоб сказати, чого ви не зробите нізащо. Ви не втечете.

— Ти цього певен?

— Абсолютно.

— Чому? Як ти гадаєш: скільки разів нас було атаковано — раз чи двічі?

— Це не має значення. Так чи так вони не бажають контакту з нами. Не маю уявлення, що ще вони нам приготували.

— Небезпечними стануть будь-які спроби.

— Ну звісно.

— Отже?

— Я не приховую, що люблю небезпеки. Якби не любив їх, то вже кількасот років лежав би під могильною плитою на Землі, бо помер би в ліжку, оточений засмученою родиною.

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!