Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Яким за такого стану речей бачиться шанс контакту? Цього автори меморіалу не знають. Поки на космічній шахівниці рухаються чорні і білі фігури аналогічної сили, вони взагалі не вдаються до війни, тільки один одному погрожують. Зате цілком нові й незнайомі підлягають розвідці боєм. Це схоже на сутички, які раніше називалися турнірами. Можливо, не планета, не її держави, штаби, уряди атакували «Гермес», можливо, він став об’єктом нападу як «абсолютно чуже тіло», як витвір гігантський, технічний і загадковий водночас. Не так, як перехожий, на котрого напали бандити, а як мікроби, на котрих накидаються захисні лімфоцити в середині організму.

Обмеження гонки озброєнь нікчемні. Можливе повернення застарілих бойових орбітерів на планету. А для зброї типу віроїдів, мікромініатюризованих паразитів, молекул, які самозливаються й черпають енергію Сонця, потрібна величезна конструкторська винахідливість, а сировини — небагато.

На закінчення Поласар, Ротмонт й Ель-Салям підсумували свої уявлення про Квінту. Як витвір боротьби за гегемонію, що триває вже добре століття, цей штучний організм, сферомахія з сімома мільярдами миль у радіусі, може бути визнаний за організм, котрого роз’їдає рак. Його космічні органи є менш чи більш злоякісними метастазами конфлікту. І тут виникає аналогія з живим створінням, бо навіть у зародку ця цілість ніколи не була «здоровою», а вже в самому зачатті заражена антагонізмом закладених у ній технологій. Вона позбавлена будь-яких «нормальних тканин», і перебувати в динамічній рівновазі їй дають змогу протидіючі «новоутворення». Щоб утримувати таку специфічну рівновагу, вони повинні навзаєм розпізнавати одна одну. Як тільки десь з’являються, серед планет внутрішніх чи зовнішніх, нові, радикально відмінні, вони роззброюють їх, тримають під загрозою або «конвертують» (мається на увазі їхнє «яничарське» захоплення) технічні «антитіла», котрі дбають не про якесь лікування (бо немає кого й кому лікувати), а про збереження динамічного status quo ante fuit, або пата. Якщо так, то «Гермес» спершу натрапив на рештки прадавніх зіткнень, а потім уторгся в «замінований простір», чим викликав раптову нічну атаку. Якщо це й справді так, то відсутність відповіді на дії «Посла» цілком зрозуміла. Якщо відмова від контакту не береться до уваги, то всі розроблені види тактики SETI треба визнати непридатними й шукати інші, такі, що обіцяють позитивний наслідок. Чи існує ефективна тактика — автори сферомахічної моделі не знають. Вони висловлюються за вихід із підготовленої програми й спробу розробити стратегію, яка не має прецеденту.

Трактат цей підписали також Гаррах і Кірстінг.

То чого ж іншого можна було сподіватися, крім чергової наради? Хоча «Гермес» і поповнив розтрачені сили, найбезпечнішою позицією Стірґард визнав орбіту в перигелії й маневрував так, щоб корабель висів над Дзетою, використовуючи її жар для власного охолодження. Оскільки орбіта ця була вимушена (вона не була стаціонарною ні щодо Сонця, ні щодо Квінти), то неминуча велика тяга спричиняла тяжіння.

Ідучи з Гаррахом на нараду, Темпе сказав, що космодромія складається з катастроф і засідань, яких пощастило уникнути в останню хвилину.

Накамура перший піддав критиці модель сферомахії, незалежної від планети. Бойові засоби, може, й не підкоряються їхнім творцям здалеку від Квінти, але оперативна діяльність штабів триває, хоч і в меншому радіусі. Інакше «Гавриїл» не піддався б скоординованому обома сторонами нападу.

Океан північної півкулі, з білою шапкою полярної криги, розділяв два континенти — західний, якого земляни назвали Норстралія, вдвічі більший за Африку, і східний, Гепарія, названий так через форму розпластаної печінки. На підставі знімків, зроблених під час польоту «Гавриїла», який збирався сісти біля зірчастого утворення на Гепарії, Накамура визначив місце старту тих чотирьох квінтянських ракет: вони стартували з тропіка, тільки на протилежних материках. Справді затулені хмарами, ракети не виявили себе типовим полум’ям віддачі, однак Накамура визнав, що їх було або катапультовано, або їхня тяга мала незначну термічну складову. Незалежно від того, чи ракети було катапультовано з незапущеними двигунами, чи з холодним корпускулярним струменем, вони розігрілися, долаючи звуковий бар’єр, що дозволило виявити гарячу частину їхніх трас і способом ретрополяції визначити місце пускових установок.

Якщо ракети вискочили з хмар майже одночасно, дві зі сходу, а дві з заходу, то це свідчить про попередню синхронізацію акції й, отже, про співробітництво штабів обох ворогуючих сторін.

Автори моделі не погодилися з думкою Накамури. Атмосфера Квінти густо іскрилася світними цятками; члени екіпажу вважали, що це — крижини з кільця, яке повільно дробилося. Накамура ж, на їхню думку, вважав ці цятки за сліди ракет.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!