Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Коли б головним завданням зброї, яку вже запускають у Космос, було знищення зброї ворога, зіткнення в будь-якій точці сфери стало б апогеєм баталії, пожежею, що поширилася б на саму планету. Це призвело б до загального обміну ударами найвищої сили, отже, до тотальної загибелі. Тому ці види зброї не повинні вступати один з одним у раптові сутички. Вони повинні оголошувати один одному шах, а якщо й знищувати, то підступно, як мікроби, а не як бомби. їхній машинний розум намагається підкорити собі розум ворожої зброї, уразити їх або за допомогою так званих програмних мікровірусів спричиняти «дезертирство» чужих орбітерів, що в історії Землі має далекий історичний аналог В особі яничарів — дітей, яких Туреччина примушувала нищити їхніх же кревних.

Подана модель сферомахії дуже спрощена. Усі її фази розростання можуть супроводжуватись шпигунськими, терористичними, маскувальними та маневрувальними акціями з єдиною метою: ввести супротивника в оману, ослабити його або навіть знищити. Дротяний зв’язок, а також електронні імпульсні засоби дозволяють ворогам зберегти сконцентровану штабну готовність у певному радіусі, якого ми не можемо визначити тим більше, що він змінюється під впливом технічних нововведень. У словнику наших понять бракує визначень для сферомахії квінтянського типу, бо вона не є ні війною, ні миром, а перманентним конфліктом, який утягує в себе супротивників і взаємно виснажує.

Чи можна, таким чином, визнати сферомахію космічним варіантом матеріальної війни, у якій програє сторона, слабша ресурсами, енергетичне й з погляду винахідництва? На це традиційне запитання існує нетрадиційна відповідь. Жителі планети не мають у своєму розпорядженні ані невичерпних резервів корисних копалин, ані невичерпних джерел енергії. Незважаючи ні неї що, це нікому не гарантує перемоги. Модель останньої фази становить собою просто зірку.

Зірка, як відомо, завдячує своє існування термоядерним реакціям перетворення водню на гелій, які відбуваються в її ядрі при мільйонних температурах і величезному тискові. Після вигоряння водню в центрі зірка в силу тяжіння починає стискуватись. Це підвищує температуру в середині її, що призводить до виникнення ядерних реакцій вуглецю. Водночас довкола внутрішнього ядра гелію, яке є «попелом» вигорілого водню, реакція його решток триває далі й цей сферичний вогняний фронт розгоряється в зірці щораз дужче. Зрештою динамічна рівновага піддається раптовому порушенню, і зірка, вибухнувши, скидає з себе зовнішні газові оболонки.

Отже, подібно до того, як у старіючому Сонці виникає сфера, котра розширюється внаслідок чергового перетворення водню в гелій, гелію у вуглець і так далі, в міжпланетній сферомахічній кулі виникають поверхні відповідно до освоюваних етапів гонки озброєнь.

У центрі, тобто на Квінті, між військовими з’єднаннями кожної сторони ще існує мінімум зв’язку. Діють і системи автономних видів зброї, які тримають супротивників під загрозою, їхня самостійність підлягає, проте, обмеженню з боку штабних програмістів, щоб, воюючи, вони не могли розпочати ланцюгову реакцію, котра перенесла б полум’я війни на планету.

Однак програмісти дедалі активніше захищаються на два боки. Що витонченішу самостійну зброю викидає супротивник у простір, то більше наступально-оборонної суверенності мусить він надавати своїм бойовим системам. Як розрахункова, так і аналогова симуляція сферомахії після війни, що триває добрих сто років, не веде до однозначної розв’язки. Однак автори моделі, спираючись на варіанти, розіграні на комп’ютерах, припускають, що існує поріг обмеження в програмуванні автономії бойових засобів і що вище від того порога види зброї з виключно самостійних можуть стати свавільними.

Цей образ віддаляється од моделі зірки й наближається до моделі природної еволюції. Автономні види зброї — все одно, що нижчі організми, наділені агресивністю у вигляді інстинкту самозбереження. Види свавільної зброї — все одно, що вищі організми, які стали винахідливими, і з метикуватих чи кмітливих підлеглих, якими були досі, перетворились на ініціаторів нової тактики. Такі види зброї визволяються з-під опосередкованого контролю виробників.

Говорячи, що виробники опиняються між двома вогнями, автори моделі вважають: поразка загрожує як тим, хто стримує зростання’розуму своєї зброї, так і тим, хто це зростання стимулює. Так чи так у міру розростання сферомахія втрачає динамічну стабільність і, хоч її майбутня доля не підлягає однозначному передбаченню, вона йде далі інтересів сторін, які розпочали війну. ,

Нині до такого стану ще далеко. Спалахи, зафіксовані на «Еврідіці», могли бути сутичками високоефективних бойових підрозділів на периферії Сонячної системи Дзети. Зіткнення їх на відстані мільярдів миль од Квінти означає, що справжні баталії можуть точитись на фронтах, астрономічне віддалених од планети. Там війна може бути вже «гарячою». Може також у майбутньому зробити непередбачені стрибки в глиб сферомахії. Відверто кажучи, ніхто з обізнаних із поклаузевіцівською стратегією вже не може розраховувати на переможний фінал боротьби. Проте обізнані стратеги перебувають у вимушеній позиції гравця, який не може встати з-за столу, бо всі свої капітали кинув у гру. В цьому, власне, й полягає принцип дзеркала. Колись головне питання — хто розпочав гонку — втратило будь-яке значення. Миролюбність або агресивність намірів воюючих сторін уже нічого не важить. Гра не обіцяє нічого доброго всім її учасникам і закінчиться не інакше, як пірровою перемогою.

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!