Слава ЗСУ!

Ви всі — втрачене покоління. Гертруда Стайн (з розмови).

Покоління відходить і покоління приходить, а земля віковічно стоїть! І сонце сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. Віє вітер на південь і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круги свої вертається вітер... Всі потоки до моря пливуть, але море — воно не наповнюється: до місця, і звідки пливуть, ті потоки вертаються, щоб знову плисти!

Екклезіаст
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Роберт Кон був колись чемпіоном Прінстонського університету в середній вазі. Звання, як на мене, досить скромне, та Кон пишався ним. Боксу він не любив, але сумлінно, не шкодуючи себе, опановував його, щоб подолати почуття беззахисності і власної неповноцінності, викликані тим, що в Прінстоні до нього, єврея, ставилися зверхньо. Його втішала думка, що він може збити з ніг будь-якого кривдника, хоч, маючи незлобиву і вразливу вдачу, він давав волю кулакам тільки в спортзалі. Кон був найкращим учнем Павучиська Келлі. А той навчав своїх вихованців битися так, як б'ються в найлегшій вазі, дарма, чи важили вони сто п'ять чи двісті п'ять фунтів. Конові, очевидно, саме це й потрібно було. Реакція в нього була чудова. Він робив такі успіхи, що Павучисько вирішив довести свою перевагу й у вільному бою раз і назавжди розплющив йому носа. Це поглибило Конову нелюбов до боксу, та, як не дивно, піднесло його самоповагу і, безумовно, поліпшило форму його носа. На останньому курсі в Прінстоні він багато читав і почав носити окуляри. Ніхто з його випуску не пам'ятав його. Ніхто не пам'ятав навіть, що він був чемпіоном з боксу в середній вазі.

Я не дуже довіряю людям одвертим і простодушним, а особливо тим, що надто докладно розповідають про себе, і довгий час я сумнівався, чи Роберт Кон справді був чемпіоном з боксу. Може, то кінь наступив йому на обличчя, думав я, чи, може, мати його чогось злякалася або ж він малим вдарився об щось. Та нарешті один знайомий з'ясував усе те у самого Павучиська Келлі. Той Келлі не тільки пам'ятав Кона, а й часто думав про те, що з нього вийшло.

По батькові Роберт Кон належав до однієї з найбагатших єврейських родин Нью-Йорка, а по матері — до однієї з найстародавніших. У військовому училищі, де він готувався до вступу в Прінстонський університет і де відзначався неабиякими успіхами на футбольному полі, ніхто не згадував про його походження. Ніхто не колов йому очей тим, що він єврей, поки він не опинився в університеті. Він був добрий хлопець, товариський і дуже несміливий, але тут він озлився. Віддушиною для нього став бокс, і з Прінстона він вийшов з ураженим самолюбством та розплющеним носом і дав обкрутити себе першій же дівчині, яка його вподобала. За п'ять років подружнього життя він прижив трьох дітей, розтринькав майже всі п'ятдесят тисяч доларів, які йому відписав батько (решта спадку перейшла до матері), і, засмиканий чварами з багатою дружиною, перетворився на дратівливого відлюдька; та саме тоді, коли він остаточно вирішив розійтися, дружина сама кинула йог о — втекла з якимсь художником-мініатюристом. Оскільки він давно думав розлучитись і спиняло його лише побоювання, що без нього дружина пропаде, її втеча стала для нього доброю наукою.

Після розлучення Роберт Кон подався на західне узбережжя В Каліфорнії він потрапив до літературного середовища, а оскільки в нього ще лишалося трохи від п'ятдесяти тисяч, то незабаром він уже фінансував видання одного мистецького журналу. Журнал цей почав виходити в Кармелі, штат Каліфорнія, а скінчив своє існування в Провінстауні, штат Массачусетс. На той час Кон, якому спершу відводили роль доброго ангела й ім'я якого на титульній сторінці губилося в списку членів редколегії, став єдиним редактором журналу. Зрештою журнал виходив на його гроші, а сам він потроху приохотився до редакторського всевладдя. На його превеликий жаль, через непомірні витрати видання журналу все-таки довелося припинити.

А втім, на той час він мав уже інший клопіт: його прибрала до рук одна жіночка, яка сподівалась уславитися разом із журналом. Жіночка та була вельми заповзятлива, і лагідний Кон просто не міг уникнути її рук. До того ж він узяв собі в голову, що кохає її. Коли жіночка пересвідчилася, що слави журналові не зажити, то трошки охолола до Кона й вирішила, поки не пізно, підмести те, що ще можна була підмести: вмовила Кона поїхати з нею в Європу, де вона здобула колись освіту й де Кон мав тепер стати письменником. У Європі вони пробули близько трьох років: рік мандрували, а два прожили в Парижі. За цей час Роберт Кон завів собі двох друзів — Бреддокса й мене. Бреддокс був його літературним другом, а я тенісним.