Слава ЗСУ!

— Ти збирався дати мені тільки сто фунтів, так, Роберте?

А я змусила його дати двісті! Не думайте, він дуже щедрий.

Адже ти щедрий, так, Роберте?

По-моєму, Робертові Кону просто не можна було казати таких жахливих речей. Є люди, яких не можна ображати. Такі люди навіюють тобі відчуття, що світ розпадеться, просто-таки розпадеться, якщо ти дозволиш собі сказати при них щось не те. І ось Кон вислуховував усе це. І відбувалося це в мене перед очима, і я неспроможний був покласти цьому край. А це ще ж були невинні жарти в порівнянні з тим, що я почув далі.

— Що ти кажеш, Френсіс? — перебив її Кон.

— Чуєте — він ще й питає! Я їду до Англії. Їду гостювати до друзів. Вам доводилося гостювати в друзів, яким ви не потрібні? О, вони, звісно, приймуть мене. «Як поживаєш, люба? Ми так давно не бачилися! Як твоя люба матуся?» Атож, як моя люба матуся? Вона вклала всі свої заощадження у французьку воєнну позику. Їй-богу, правда. Певно, вона одна така в світі й знайшлася. «А як Роберт?» Або навпаки — вдаватимуть, ніби Роберта не існує. «Пам'ятай, золотко, про Роберта — ні слова. Сердешна Френсіс, яка вона нещасна». Ото буде весело, правда ж, Робер-те? Правда, весело, Джейку?

Вона обернулася до мене з отією своєю відчайдушно веселою усмішкою. Присутність свідка, очевидно, тішила її.

— А де будеш ти, Роберте? Звісно, я сама винна. Тільки я, і ніхто більше. Коли я змусила тебе спекатися тієї твоєї секретарочки, мені слід було б подумати, що так само колись ти спекаєшся й мене. Джейк не знає цієї історії. Розповісти йому?

— Ради бога, Френсіс, замовкни.

— Ні, я розповім йому. У Роберта в редакції була секретарка. Гарненьке дівча, і він вважав її чарівною, але прийшла я, і він вирішив, що я теж чарівна. Отож я змусила його спекатися секретарки, а він же привіз її до Провінстауна з Кармела, коли переїхав туди із споїм журналом. І що б ви думали — він не дав їй навіть грошей на квиток назад, до узбережжя. Хотів, бачте, догодити мені. Тоді я була для нього всім. Правда, Роберте?

Ви тільки не подумайте нічого поганого, Джейку. З тією секретаркою стосунки в нього були чисто платонічні. Ні, навіть не платонічні. Власне, ніяких не було. Гарненьке дівча — от і все. І він відіслав її, щоб потішити мене. Що ж, мабуть, і справді — той, хто взявся за меч, від меча й загине. Влучно сказано, правда? Запам'ятай це, Роберте, — використаєш у своїй новій книжці. Розумієте, Роберт збирає матеріал для нової книжки. Правда, Роберте? Через те він і кидає мене. Вирішив, що я не фотогенічна. Бачте, поки ми жили разом, він був страшенно зайнятий своєю книжкою і тому не затямив нічого з того, що було між нами. Тож тепер він вирушає на пошуки нового матеріалу. Сподіваюсь, він знайде щось неймовірно цікаве.

Послухай, Роберте, золото моє. Я дам тобі одну пораду. Ти ж не образишся, правда? Ніколи не сварися зі своїми юними пасіями. Постарайся не сваритися. Бо без плачу ти не вмієш сваритися, а коли ти плачеш, то дуже себе жалієш і не можеш запам'ятати, що тобі кажуть у відповідь. Так ти не втримаєш у голові жодного діалогу. Тож постарайся зберігати спокій. Я знаю, це страшенно важко. Але пам'ятай: це потрібно задля літератури. Ми повинні жертвувати всім в ім'я літератури. Подивисьно на мене. Я покірно від'їжджаю до Англії. В ім'я тієї ж таки літератури! Ми всі повинні допомагати молодим письменникам. Ви згодні, Джейку? А втім, ви не молодий письменник. А ти, Роберте? Тобі тридцять чотири роки. Ні, як на великого письменника ти ще замолодий. Згадай-но Гарді. Згадай-но Анатоля Франса. Він якраз нещодавно помер. Хоча Роберт вважає його слабеньким письменником. Так йому сказали його друзі-французи. Самому йому читати по-французькому важкенько. Франсові далеко до тебе, правда, Роберте? Як ти гадаєш, йому теж доводилося ходити на пошуки матеріалу? Як по-твоєму, що він казав своїм коханкам, коли відмовлявся з ними одружуватися? Цікаво, чи він теж плакав? Ой, я, здається, здогадуюсь! — Вона приклала до уст руку в рукавичці. — Так, я вже знаю, чому Роберт не хоче зі мною одружитися. Щойно здогадалася. Тут, у кафе «Селект», на мене зійшло одкровення. Чистісінька містика, правда? Коли-небудь тут приб'ють меморіальну дошку. Як у Лурді. Сказати, Роберте? То слухай. Це ж так просто. Дивно, як я раніше не додумалася. Бачите, Роберт весь час хоче мати коханку. Я коханка, поки він не одружився зі мною. «Вона його коханка — вже понад два роки». Збагнули? А якщо він одружиться зі мною, як обіцяв, романтиці буде кінець. Геніальний здогад, га? І це ж правда, правда! Якщо не вірите — подивіться на нього. Ви куди, Джейку?

— Мені треба зайти в бар, я маю справу до Гарві Стоуна.