Слава ЗСУ!

— Вигляд у них зовсім невеселий, — сказала Брет.

Робітники на мурі, відхилившись назад, підтягли вгору ворота загону. Потім підняли дверцята клітки.

Я нахилився вниз, намагаючись зазирнути в клітку. В ній було темно. Хтось постукав ломом по дерев'яних ґратах. І враз усередині неначе вибухнуло. Бик зняв страхітливий гуркіт, щосили б'ючи по ґратах рогами. Потім я побачив чорну морду і тінь від рогів, а потім, стукнувши ратицями об дощане днище, бик вимчав у загін, різко зупинився — аж проїхав передніми ногами по соломі — й став, здригаючись усім тілом, задерши голову, напруживши у великий горб могутні м'язи карку. Він дивився на людей, що обступили зверху загін. Обидва воли позадкували до стіни, нахиливши голову, не зводячи очей з бика.

Бик побачив волів і кинувся на них. Робітник, який стояв за годівницею, щосили загорлав, ляснув капелюхом об дошки, й бик, не добігши до волів, завернув, підібрався, підскочив до ясел і спробував дістати робітника кількома швидкими ударами правого рога між дощок.

— Господи, який красень! — сказала Брет.

Бик стояв якраз під нами.

— Дивись, як вправно він орудує рогами, — сказав я . — Робить випади справа й зліва просто по-боксерському.

— Справді?

— А ти дивись, дивись.

— Не встигаю встежити за ним.

— Зажди. Зараз випустять ще одного.

Перед ворітьми вже стояла друга клітка. В протилежному кутку загону робітник, ховаючись за дощаною загородкою, відвертав увагу бика, і, поки бик стежив за ним, ворота підняли, й другий бик вскочив у загін. Він помчав просто на волів, і двоє робітників вибігли з-за дощок і закричали, намагаючись завернути його. Вони кричали: «Ха! Ха! Торо!» — і вимахували руками, але бик не завернув. Воли стали боком, щоб прийняти удар, і бик прохромив рогами одного з них.

— Одвернися, — сказав я Брет.

Але вона стежила за биком, немов зачарована.

— Що ж, — сказав я, — дивись, якщо тобі не гидко.

— Тепер я помітила, — озвалася вона. — Я помітила, як він ударив спершу лівим, потім правим рогом.

— Хвалю!

Віл упав, як підкошений, і зостався лежати, витягши шию, відкинувши голову. Бик зразу покинув його й подався до другого вола, що весь час стояв у кутку і, мотаючи головою, стежив за цим усім. Віл незграбно побіг, але бик наздогнав його, злегка зачепив рогом за бік, а тоді одвернувся й, напружуючи м'язи карку, обвів очима людський натовп нагорі. Віл підійшов до нього й удав, ніби хоче обнюхати його, й бик недбало відштовхнув його рогами. Та коли віл наблизився знову, бик сам обнюхав його, й вони вдвох мирно подріботіли до першого вола.

Коли випустили третього бика, двоє перших і віл уже стояли разом, бік у бік, виставивши роги йому назустріч. За кілька хвилин віл заспокоїв новачка й приєднав його до гурту. Коли вивантажили двох останніх биків, весь гурт зібрався в одному місці.

Віл, якого повалив перший бик, звівся на ноги й став, прихилившись боком до муру. Бики не підходили до нього, й він не намагався приєднатися до них.

Ми злізли зі стіни разом із натовпом і ще раз крізь отвори зазирнули в загін. Бики стояли тепер сумирно, нахиливши голови. Вийшовши за ворота, ми найняли екіпаж і поїхали в кафе. Майкл з Біллом прийшли через півгодини. По дорозі вони кілька разів зупинялися, щоб перепустити по чарці.

Ми сиділи в кафе.

— Яке видовище, — сказала Брет.

— Ті останні бики, певно, битимуться гірше, ніж перші? — запитав Роберт Кон. — Щось вони надто швидко заспокоїлись.

— Вони всі знають один одного, — сказав я . — І бик небезпечний, лише коли він сам-один, ну і коли їх двоє-троє.

— Як це «лише»? — сказав Білл. — По-моєму, вони небезпечні, скільки б їх не було.

— Бик ладен убивати, лише опинившись на самоті. Звісно, якби ти зараз увійшов у той загін, один із них міг би, побачивши тебе, відокремитися від гурту, цебто — стати небезпечним.

— Для мене це щось надто складне, — сказав Білл. — Будь ласка, Майкле, ніколи не відокремлюйте мене від гурту.

— Послухайте, — сказав Майкл. — То були справжні бойові бики, правда? Ви бачили, які в них роги?

— Атож, — сказала Брет. — Я раніше й гадки не мала, які вони.

— А ви бачили, як отой перший прохромив вола? — спитав Майкл. — Хто б міг подумати!

— Волам не позаздриш, — сказав Роберт Кон.

— Справді? — озвався Майкл. — А я гадав, що ви б хотіли бути волом, Роберте.

— Що ви хочете цим сказати, Майкле?

— У вола таке спокійне життя. Знай собі отирається коло биків і мовчить.

Ми всі зніяковіли. Білл засміявся. Роберт Кон образився. Майкл провадив далі: