Слава ЗСУ!

— Авжеж, не так, — мовила Брет. — Але це не має значення.

Ми всі засміялися.

— Ага, згадав, — сказав Майкл. — Це ж іще не все. На тому бенкеті здохнути можна було з нудьги, тож я не витримав і пішов. А пізніше того вечора намацую в кишені коробку. «Що це таке? — кажу. — Медалі? Розтакі воєнні медалі?» Взяв, позрізав їх — знаєте, вони тримаються на такій планці — і роздав. Кожній дівчині по медалі. Так би мовити, на згадку. Якими очима вони на мене дивились! Оце, мовляв, відчайдух! Роздає медалі в шинку. Такому й справді море по коліна!

— Розповідай уже до кінця, — сказала Брет.

— Гадаєте, не смішно було? — спитав Майкл.

Ми всі засміялись.

— Ні, таки було смішно, їй-богу. Отож кравець пише мені листа, просить повернути медалі. Присилає по них людину. Кілька місяців отак засипає листами. Виявляється, хтось приніс йому медалі, щоб він їх почистив. Якийсь дуже високий військовий чин. Дорожив ними хтозна-як. — Майкл помовчав. — Кравцеві, звісно, було непереливки.

— Та невже, — сказав Білл. — А я подумав був, що ви його ощасливили.

— То було чудо, а не кравець. Дивлячись на мене тепер, важко в це повірити, — сказав Майкл. — Я платив йому сто фунтів на рік, аби тільки він давав мені спокій. Щоб не надсилав щоразу рахунків. Моє банкрутство, певно, завдало йому страшного удару. І треба ж — відразу після історії з медалями. Не дивно, що в його листах було стільки жовчі.

— А як ви збанкрутували? — спитав Білл.

— За два заходи, — сказав Майкл. — Спочатку поволі, а потім швидко.

— І хто вас допровадив до банкрутства?

— Друзі, — відказав Майкл. — Я мав надто багато друзів. Так званих друзів. Ну, і кредитори теж. Мабуть, ні в кого в Англії не було їх стільки, як у мене.

— Розкажи їм про суд, — сказала Брет.

— Цього я не пам'ятаю, — відповів Майкл. — Я був трошечки напідпитку.

— Напідпитку! — вигукнула Брет. — Ти був п'яний як чіп!

— Дивовижний випадок, — сказав Майкл. — Оце недавно зустрічаю свого колишнього компаньйона. І він пропонує поставити мені чарочку!

— Розкажи їм про свого вченого адвоката, — сказала Брет.

— Не хочу, — відповів Майкл. — Мій учений адвокат був теж п'яний як чіп. Це сумна тема. То ми йдемо дивитись, як вивантажують биків, чи ні?

— Ходімо.

Ми покликали офіціанта, розрахувались і рушили через місто. Я спробував трохи відірватися з Брет, але Роберт Кон наздогнав нас і пристав до Брет з другого боку. Отак ми і йшли втрьох, — повз ayuntamiento з прапорами на балконі, повз ринок і вниз крутою вулицею, що вела до мосту через Аргу. Багато народу йшло дивитися на биків, екіпажі котилися узвозом і переїздили міст, і над натовпом здіймалися коні, кучери та батоги. За мостом ми завернули до загону й пройшли повз винарню з вивіскою у вікні: «Добре вино, літр 30 сентімо».

— Ось куди ми прийдемо, коли скінчаться гроші, — сказала

Брет.

Жінка, що стояла на порозі винарні, подивилася на нас, гукнула щось через плече, й у вікні з'явилися три зацікавлених дівочих обличчя. Дівчата втупилися очима в Брет.

Біля воріт загону двоє контролерів одбирали у відвідувачів квитки. Ми ввійшли. За огорожею росли дерева й стояла низька кам'яна будівля. По той бік двору білів кам'яний мур загону з отворами, що, мов бійниці, зяяли у фасаді кожної загороди. До муру була приставлена драбина, й люди вилазили нагору й розміщалися стоячи на широких переділках між загородами. Ідучи по траві під деревами до драбини, ми проминули кілька великих сірих кліток з биками. В кожній клітці було по одному бику. Привезли їх поїздом із кастільського розплідника, на станції їх вивантажили з платформ і привезли сюди, щоб випустити з кліток у загін. Кожна клітка була позначена прізвищем і тавром хазяїна розплідника.

Ми вилізли нагору й знайшли на стіні вільне місце, звідки було видно весь загін. Кам'яні мури були побілені, земля вистелена соломою, попід мурами стояли дерев'яні ясла та жолоби з водою.

— Гляньте-но туди, — сказав я.

За річкою, на плато, здіймалося місто. Уздовж стародавніх фортечних мурів та валів стояли люди. Три лінії укріплень укрилися трьома чорними лавами людей. Над ними, у вікнах будинків, скрізь видніли голови. На дерева край плато повилазили хлопчаки.

— Певно, вони чогось чекають, — сказала Брет.

— Вони хочуть подивитися на биків.

Майкл з Біллом стояли на мурі по той бік загону. Вони помахали нам. Люди, що прийшли після нас, натискали ззаду, коли їх самих штовхали ті, що спізнилися.

— Чому вони не починають? — спитав Роберт Кон.

До однієї з кліток прив'язали мула, й він підтяг її до звідних воріт у стіні загону. Робітники ломами трохи пересунули клітку, щоб вона стала як треба. Робітники, що стояли на стіні, приготувалися звести ворота загону, а потім — дверцята клітки. На протилежному боці загону розчинилися ворота і з них підтюпцем вибігли, крутячи головою, поводячи худими боками, два воли. Вони стали навпроти воріт, з яких мав з'явитися бик.