Слава ЗСУ!

— Я люблю мартіні з оливкою, — сказав я барменові.

— Маєте рацію, сер. Прошу.

— Дякую.

— Даруйте, що не спитав вас.

Бармен відійшов до другого кінця стойки, щоб не чути нашої, розмови. Брет нахилилася й надпила зі своєї склянки, не піднімаючи її з дерев'яної стойки. Потім узяла склянку в руки. Після кількох ковтків вона вже могла вдержати її, бо руки менше тремтіли.

— Ох, добре. Гарний тут бар, правда?

— Всі бари гарні.

— Знаєш, я спочатку просто не повірила. Він народився в тисяча дев'ятсот п'ятому році. Я тоді вже ходила до школи в Парижі. Ти тільки подумай.

— Про що я маю подумати?

— Не будь йолопом. Пригостиш ти нарешті свою даму чи ні?

— Ще два мартіні, будь ласка.

— Такі ж, як були, сер?

— Вони були дуже смачні. — Брет усміхнулася барменові.

— Дякую, мем.

— Ну, поїхали, — сказала Брет.

— Поїхали,

— Знаєш, — сказала Брет, — до мене він знав тільки двох жінок. Його не цікавило ніщо, крім бою биків.

— Ще всигне.

— Не знаю. Він сказав, що винна тільки я сама. А не корида й усе таке інше.

— Правильно. Тільки ти сама.

— Так. Тільки я сама.

— Ми ж начебто домовлялися більше про це не говорити.

— Якби ж то я могла.

— Якщо ти про це говоритимеш, воно стане буденним.

— Та я не про це. Я навколо цього. Знаєш, Джейку, я з біса ожила. Мені вже добре.

— Так і мусить бути.

— Знаєш, на душі дуже добре робиться, коли вирішуєш не бути підлою шльондрою.

— Атож.

— Це, мабуть, і є те, що ми маємо замість бога.

— Деякі люди мають бога, — сказав я . — І таких чимало.

— Ми з ним ніяк не можемо дійти згоди.

— Вип'ємо ще по мартіні?

Бармен приготував ще два коктейлі й налив їх у чисті склянки.

— Де ми пообідаємо? — спитав я у Брет.

У барі було прохолодно. Надворі за вікном угадувалася спека.

— Може, тут? — сказала Брет.

— Ні, тут ресторан поганенький. Чи знаєте ви ресторан під назвою «Ботін»? — запитав я в бармена.

— Так, сер. Якщо бажаєте, я напишу вам адресу.

— Будь ласка.

Ми пообідали в ресторані «Ботін», на другому поверсі. То один з найкращих ресторанів у світі. Ми їли смажене порося й пили «ріоха альта». Брет їла мало. Вона завжди їла мало. Я наївся донесхочу й випив три пляшки «ріоха альта».

— Як ти почуваєш себе, Джейку? — спитала Брет. — Господи! Як воно все в тобі вмістилося?

— Я почуваю себе чудово. Солодке замовляти?

— Боронь боже. Брет курила.

— Ти любиш добре попоїсти, правда? — спитала вона.

— Люблю, — сказав я . — Я багато чого люблю.

— А що саме ти любиш?

— О! — сказав я. — Я багато чого люблю. Солодке замовляти?

— Ти мене вже питав, — відповіла Брет.

— Так, — сказав я . — Питав. Давай вип'ємо ще пляшку «ріоха альта».

— Гарне вино.

— Ти його майже не пила, — сказав я.

— Пила. Ти просто не бачив.

— Давай візьмемо ще дві пляшки, — сказав я.

Принесли вино. Я відлив трошки в свій келих, потім налив Брет, потім наповнив свій келих. Ми цокнулися.

— Поїхали! — сказала Брет.

Я випив свій келих і ще раз наповнив його. Брет поклала руку на мою.

— Не впивайся, Джейку, — сказала вона. — Немає потреби.

— Звідки ти знаєш?

— Не треба, — сказала вона. — Все буде гаразд.

— А я й не впиваюся, — сказав я . — Я просто бавлюся винцем. Я люблю побавитися винцем.

— Не впивайся, — сказала вона. — Не впивайся, Джейку.

— Хочеш покататися? — сказав я. — Хочеш покататися по місту?

— Дуже, — сказала Брет. — Я ж іще не бачила Мадріда. Треба оглянути Мадрід.

— Я тільки доп'ю, — сказав я.

Ми спустилися вниз і через їдальню на першому поверсі вийшли на вулицю. Офіціант пішов по таксі. Було жарко й ясно. Вулиця впиралася в невеличку площу, де росли дерева й трава і де була стоянка таксі. Машина під'їхала, офіціант стояв на підніжку, тримаючись за борт. Я дав йому на чай, сказав водієві, куди їхати, й сів поряд з Брет. Машина рушила. Я відкинувся на спинку сидіння. Брет пригорнулася до мене. Ми сиділи, пригорнувшись одне до одного. Я обіймав її однією рукою, і вона сиділа, зручно прихилившись до мене. Було дуже жарко й ясно, й білі стіни будинків сліпили очі. Ми завернули на Гранвіа.

— Ох, Джейку, — сказала Брет, — мабуть, нам чудово жилося

б разом!

Попереду кінний поліцейський у хакі регулював вуличний рух. Він підняв жезл. Водій різко загальмував, і Брет притисло до мене.

— Так, — сказав я . — Яка втішна думка, правда ж?

1 Connais pas - НЕ ЗНАЮ ТАКОЇ (франц.).