Слава ЗСУ!

Тепер в гаражі Роберт мав чим зайнятися – дарма час не гаяв. На роботі йому допомогли не лише порадою, а ще й один механік віддав йому свій старий мотоцикл. На ньому давно ніхто не їздив, а в чому несправність він забув. Разом вони взялися перевіряти, що в тому мотоциклі ще придатне для використання, заразом Роберт уважно придивлявся до всіх деталей – йому ж ще доведеться збирати такий самий. Спочатку перевірили те, що не потребує заведення мотору – Роберт щосили розкрутив заднє колесо, трішки його припіднявши, а знайомий натиснув на ручні гальма. Гальмівна система миттєво спрацювала – колесо зупинилося. Звісно радості не було меж, та за півтори години марних спроб привести в дію ще якусь систему – виявилося, що гальмівна єдина справна. Ще б вона підійшла до майбутнього Робертового мотоцикла ціни б не було такій вагомій допомозі.

Та ніби відчуваючи себе винним, знайомий і далі взявся допомагати Роберту, за кілька днів підігнав йому ледь не всі необхідні деталі, їх лиш треба було привести до ладу, пофарбувати і, звісно ж, зібрати у правильному порядку. Роберт швидко б впорався, та часу у нього на власну мрію залишалося небагато. Після роботи він йшов одразу ж в гараж і не виходив з нього, аж поки втома не гнала його у ліжко. Тому Мар’янка і мала змогу бачити квадратик світла – як свідчення того, що Роберт у гаражі.

Аж одного разу поверталася Мар’яна додому саменька – пішки. Чи їй щось не сподобалося – пішла, чи то її просто не були в стані відвести додому – сама вона пояснити не змогла б. Гаражі від їхнього будинку були недалеко, то ж коли Мар’янка проходила повз, перше на що звернула увагу – не так на світло, як на дивні звуки. Чітко вчувалися удари молотка по чомусь залізному. Мар’янці стало цікаво, що можна забивати в залізо, й вона сміливо попрямувала до Робертового гаража.

Сміливості їй додавало те, що побачення не обійшлося без пляшечки Шардоне. А в іншому випадку вона б сто разів передумала, поки б дійшла до дверей. Все ж реакція Роберта могла бути не такою радісною, як собі уявляла сп’яніла фантазія Мар’янки – власне тому вона її радісною і уявляла. Їй мало б бути взагалі страшно показатися Роберту на очі, але ж ні – Мар’янка тихенько зайшла в ледь причинені двері. Роберт був таким ще довірливим, таким наївним – залишив двері відчиненими. Йому навіть пощастило, що зайшла саме Мар’янка. Вона підібралася ближче до столу, біля якого працював Роберт, – а удари все не стихали. Аж нарешті Роберт зупинився.

— Що це ти таке робиш? – Мар’янка спокійненько промовила своє запитання, ніби нічого надзвичайного вона не зробила, опинившись в гаражі людини, яка її взагалі уникає. За долі секунди в голові Роберта промайнув план, як йому потрібно поводитися в ситуації безвиході – спроба втечі була б абсурдною, а прогнати Мар’янку йому не дозволило б сумління. То ж він набрав повні груди повітря, для самого себе вдав, що це його заспокоїло, і коротко відповів.

— Забиваю підшипник.

— А-а-а. Це ти щойно якою мовою сказав? Я в іноземних не дуже… – Мар’янка щиро і невимушено вдавала дурненьку дівчинку, яка насправді не розуміє того, що вдерлася в чужий гараж. А для Роберта це ж взагалі святиня. Раніше сюди нікого не кликав, не пускав, аж поки Мар’янка сама нагло не ввірвалася – просто тихо зайшла. Що їй дозволяло так чинити – ще й стояти зараз і мило посміхатися – Роберт вже навіть не намагався розібрати. А взяв внутрішню обойму підшипника і почав пояснювати з розрахунком на можливості сприйняття Мар’янки.

— Це внутрішня частинка підшипника, її треба десь на дві третини заповнити змазкою, щоб підшипник не зношувався під час роботи. А він приводить в рух колесо, тому, як сама розумієш, працює постійно. – Поки пояснював, Роберт обмазував обойму чимось, що сам він назвав змазкою. – Потім внутрішня частинка вкладається у зовнішню. Я її щойно забив у колесо. Ну, поглянь сюди. – Роберт вже мусив привернути увагу Мар’янки, бо та розглядала деталі, рівним шаром яких був укритий весь гараж. Деякі пофарбовані сохли, а інші просто чекали, коли ж їх вже прилаштують до тіла майбутнього мотоцикла.

— Так, так. Я дивлюсь. – Мар’янка швиденько перевела погляд на стіл, де серед купи інструментів лежало колесо. А потім вже глянула туди, куди вказав їй Роберт – в саму його серединку.

— Вкладаємо… І тепер все це закривається гайкою. – Мар’янка уважно стежила за тим, як ще по гайці Роберт вдарив кілька разів молотком. – Одне готово.

— В мене, звісно, є певні здогадки, але що ти з усім цим збираєшся робити?

— Я вже роблю – мотоцикл.

— Нічого собі! Ти його сам збираєш?! – Роберт дав Мар’янці трішки часу осмислити те, що він сказав.

Сподівався, що вона пригадає, як він ще в школі мріяв про власний мотоцикл. Ну, йому принаймні було б приємно, якби згадала. Та Мар’янка мовчки спостерігала, як Роберт гордо випростався у весь зріст і якось з надмірною ретельність витирав брудні руки не менш брудним, просякнутим маслом і різними змазками, шматком забутої мамою сукні.

Усе зрозуміло. Оце саме для того, щоб показати, як вона добре пам’ятає все, що з ним пов’язано, Мар’янка і прийшла. Не дочекається! Вона вже занадто розкрилася перед ним – розкрилася, і дарма. Вистачить з нього знання того, як ніжно вона промовляє його ім’я.

Що то за людина Роберт (не людина – хлопець): свої почуття заховав, а Мар’янині якось виявити хоче, для самого себе підтвердити їх наявність. І знав би він – і що б це змінило? Мар’янку така ситуація по-справжньому почала дратувати: вона ж зробити нічого не могла. Бо Роберт сам звів між ними височенну стіну, і навіть їхня бесіда в гаражі ні на сантиметр її не зменшила. Близькими вони ніколи не були, а стіна їх віддалила ще більше. Вони хоч і були зовсім поряд, але тепер між ними ніби відстань в тисячі кілометрів. І щось їх притягує одне до одного, і разом бути вони все рівно не можуть.

Навіть фізично Мар’янці важко було перебувати в стані, коли вона чогось прагне, а їй це просто не дають, вона кудись йде, долає крок за кроком, а її туди просто не пускають. І хотілося знищити в собі ці прагнення і більше не чекати, що її впустять. Хотілося, як мінімум впасти в депресію, коли нічого не хочеш, нічого не відчуваєш, і вимог до себе чогось досягати, чогось здобувати просто не ставиш, а цілком піддаєшся блаженному стану апатії. І хотілося якийсь час з дому взагалі не виходити, та й з ліжка не злазити, хіба тільки щоб зануритися в гарячу ванну. Та сама Мар’янка за власне нетривале життя досі не побачила в цьому сенс. На душі від того звісно трішки легше стає, але проблема не вирішується абсолютно.