Слава ЗСУ!

А проблема полягала в тому, що Роберт постійно траплявся їй на очі, і в гараж до нього так і тягнуло, і все їй нагадувало про нього, і думки самі собою лізли їй в голову, і кожна про те, а що б могло бути, якби вони були разом. Вперше Мар’янці здалося, що проблему таки можна вирішити втечею. Вона вирішила поїхати на деякий час і просто Роберта не бачити, а ще може вдасться про нього не думати, а потім і зовсім забути.

Саме нагодилася сесія в інституті. Й Мар’янка знов зняла квартиру і повністю, з головою поринула в науку. Навіть коли до неї зверталися з пропозиціями поближче познайомитися, вона чемно відмовляла, бо ні на які побачення часу не мала. Екзамени відбирали його, не лишаючи й хвилинки вільної. Та на самих екзаменах доводилося довго чекати то викладача, то своєї черги, то результатів. І в очікуванні Мар’янці час дарма гаяти зовсім не хотілося. Нереалізовувану енергію вона всю вкладала в кокетство. Подружок у групі не мала, тепер дівчаткам поряд з нею важко було самим не комплексувати, а з хлопцями вона завжди добре ладнала. А тут чи перегнула палку у своєму кокетуванні, чи її просто одногрупник не правильно зрозумів, але почав сам до неї залицятися.

Все відбувалося не за звичним для Мар’янки сценарієм, то вона й не одразу зрозуміла, що він від неї хоче. Бо ж коли з нею знайомилися, визираючи з авто, сумнівів не виникало, для чого людині таке знайомство. Дійшла до Мар’янка вся серйозність намірів одногрупника, тільки під час святкування здачі чергового екзамену. Вони опинилися в атмосфері, що зближує, що просто таки штовхає людей одне до одного. А наступного дня вони вже мило обіймалися в коридорах свого навчального закладу.

Це насправді так мило виглядало. Мар’янка в обіймах одногрупника аж сяяла. Вона легко піддалася ілюзії, що в неї також можуть бути нормальні стосунки, де її будуть любити, цінувати, і головне – розуміти. Раптом для Мар’янки розуміння стало визначальною складовою стосунків. Раніше його не шукала. Абсурдно було б сподіватися, що хтось за гарною картинкою буде шукати внутрішній світ, який треба пізнавати, вивчати. Та їй самій не було це потрібно. Її внутрішній світ – це щось її особисте, і впускати у нього для якихось досліджень нікого не хотіла. Роберта впустила – і що отримала?

Та з цим хлопчиною їй раптом захотілося чогось більшого. І все здавалося таким реальним. Стосунки поволі розвивалися – сама Мар’янка подій не квапила, хоч якими нудними їй здавалися самотні вечори в чужій квартирі. Та й хлопчина – дякувати, мабуть, потрібно його батькам – вихований, чемний виріс. І такими різними вони здавалися з Робертом. Мар’янка вже навіть встигла відшукати п’ятнадцять відмінностей між ними. Відмінності було значно легше шукати, зусиль докладати майже не доводилося, бо спільного в них нічого взагалі не було. І зовнішньо вони зовсім не були схожими. Тобто ситуація, яка склалася з Робертом, з іншим повторитися не могла.

В своїй ейфорії від того, що все складається добре, Мар’янка не спроможна була розгледіти, наскільки хлопці подібні у здатності підпадати під вплив чужої думки. Хтось нашепотів одногрупнику те, що він сам, мабуть, просто не помічав – Мар’янці він не пара. Що може їй дати? А куди поведе – окрім як їдальні в інституті? А туди на чому її повезе – чи вони пішки підуть? Нашепотіли такого багато, аж на останній екзамен він не з’явився. Як потім виявилося, оцінку поставили і без його присутності – взамін він залишив щось значно цінніше.

Мар’яна вже готова була кинутися на його пошуки, розхвилювалася, почала всіх питати, де ж він міг бути. І так щиро вірила в те, що його зникнення ніяк з нею не пов’язано, – що його друг не втримався і все їй пояснив, мовляв: він не хотів давати тобі надію, у вас би все рівно нічого не вийшло. І Мар’янка мала сприйняти цю відмовку, як вагомий аргумент для того, щоб від неї відмовитися. Емоції Мар’янка відклала в сторону – попереду ще екзамен, а потім треба було гучно відсвяткувати завершення сесії. Та коли прийшла додому, щойно переступила поріг квартири – розплакалася гірко-гірко, ніби їй щось завдавало фізичного болю, і надії не було на те, що цей біль коли-небудь стихне – так і доведеться жити з ним у вічних муках.

Просто вона розгадала причину, чому ніколи не зможе створити ніяких стосунків. Поки сама всіх порівнюватиме з Робертом, поки щосили намагатиметься його забути, не забуваючи ні на мить, поки в її голові буде він – жоден туди не прорветься. І кожного разу з’являтимуться причини, щоб все зруйнувалося, складатимуться якісь непередбачувані обставини, щоб стосунки розладналися, а людина і зовсім зникатиме з її життя, бо є Роберт.

У неї його немає, але ним просякнутий кожен удар її серця, вдихає і видихає вона тільки його і щодня засинає, а він приходить до неї – лиш зранку розсіюється разом зі сном. Життя її просякнуте Робертом настільки, що місця для когось іншого там просто немає.

Мар’янку б дуже мало потішити те, що Робертове особисте життя складалося за аналогією. Хоч він того не усвідомлював і не сприймав трагічно, як Мар’янка, але самі собою виникали ситуації, що не просто руйнували стосунки, а навіть унеможливлювали їх зародження. Якось до шиномонтажу зайшла колишня однокласниця Роберта – він саме ремонтував машину її батька, балансував колеса. Вона, мабуть, хотіла забрати машину, але коли побачила Роберта, до неї навіть не підійшла. Ще якийсь час постояла, ніби роздумуючи, що ж їй робити, а потім швиденько втекла. А по машину потім прийшов вже сам батько.

Для самого Роберта ситуація дивною не здалася. Спочатку, звісно, він сам, м’яко кажучи, почувався незручно, бо колись з тією однокласницею гралися на перервах, а тепер він належить до цілої категорії людей, що час від часу її обслуговують – він, наприклад, ремонтує її машину. Та потім зрозумів, що тут нема чого соромитися, бо ж він робив, те що він може, те що вміє, а вона сама, та і її батько також, не полагодили б машину власноруч. Тому й звернулися до нього. Без нього б ніяк не обійшлися.

А за день, за два він вже забув про несподівану зустріч з однокласницею. Тільки їй самій з голови зустріч не йшла. Аж наважилася поділитися з подружками – і хоче все їм розповісти, і боїться себе видати.

— Уявляєте, кого нещодавно бачила? – Сенсу вгадувати не було, то вона хоч сама поставила запитання, часу подружкам дати на нього відповідь не виділила, а одразу почала розповідати, кого ж вона бачила. – Тато віддав машину в ремонт, а мене попросив забрати. Захожу я – а там Роберт. Ну, мій однокласник. Такий гарний, чорнявий – ну, ви його знаєте.