Слава ЗСУ!

Прокинувся Роберт з відчуттям оновлення. Чисте небо в ньому самому лишило по собі приємне відчуття легкості, коли і справді легше жити без щоденних роздумів, без щоденного тиску на психіку витівок Мар’янки: то її нав’язливості, то її люб’язності, то вона йому лише сусідка, то з тремтінням в голосі ніжно промовляє його ім’я. Роберт сам давно заплутався в її перевтіленнях, а зараз ще й з’явився в неї хлопець. Якщо раніше Роберт не здогадувався, чому вони не можуть бути разом, то тепер є вагома причина. Просто з часом він навчився по-іншому сприймати часту зміну машин, які під’їжджали до їхнього під’їзду. Бо Мар’янка залишалася вільною – вільною для нього – необмеженою ніякими тривалими стосунками.

Нарешті нав’язані Роберту стереотипи зіграли з ним злий жарт, спотворюючи сприйняття того, що відбувається. Він ще не помітив, до чого привела часта зміна Мар’янкою машин. Окрім алкоголю, на її побаченнях з’явилася нова розвага. Спочатку вона забавлялася: сигаретка добре поєднувалася то з червоним вином, то з міцним коньяком; а потім знайшла в цьому захист від власних думок. Мар’янка вже вибирала коханців не за маркою автомобілів, а за здатністю забезпечити їй цей захист.

Далеко, звісно, зайшла Мар’янка в своїй неперебірливості, аж одного разу прокинулася у… – поки його не побачила, ще не знала в кого вона прокинулася – в ліжку була одна. Чия квартира пригадати не могла, та навіть подивитися навколо сил не мала – єдине, що бачила, – стеля. Мар’янка деякий час піддавалася вазі, яка тисла на неї, не дозволяючи поворухнутися, та потім зібралася з силами – спробувала підвестися. Довелося зробити ривок, щоб сісти рівно. Та голова за інерцією схилилася – тепер хоч можна було споглядати підлогу, не стелю. Мар’янка вимучена титанічними зусиллями, які приклала, щоб сісти, тепер сиділа і рухатися не намагалася, навіть очі закрила. Мозок все рівно не сприймав адекватно інформацію, яку вони надавали. Побачені пляшки на підлозі його, наприклад, не налякали – сприйняв за норму. А коли Мар’янка таки розплющила очі, і вони якось випадково відшукали недалеко під ліжком на краю пожовтілого килимка шприц – її мозок спалахнув.

В голові промайнула думка, що він далеко не одноразового користування. І якщо вчора його ділила вона, то до неї міг ним скористатися ще хтось. Мозок породив запізнілі підозри – з ким це вона зв’язалася. Мар’янка на мить впала в паніку, а потім чийсь спокійний голос: “Їсти будеш?” – її розвіяв. Їсти вона і справді хотіла, а панікувати вже було запізно.

Мар’янка тоді повернулася додому з якимись незрозумілими болісними відчуттями: то там, то тут щось щеміло. Почувалася вона точно не так, як звичайно. Своїм підозрам вона раптом відшукала підтвердження – здавалося, що відчуває нехарактерну для себе слабкість, а якщо прислухатися, то і зовсім вчувалося, що в легенях щось хлюпотить. Мар’янка ще не знала, чи боятися їй, а якщо боятися, то чого саме.

Треба було підтвердити свої підозри, а в лікарню ж вона ні ногою. А незнання тягне за собою обмеження. Тепер вона повинна бути сама обережною. І якщо досі не бачила сенсу зупиняти свій вибір на якійсь одній машині, то тепер в її інтересах встановлення тривалих стосунків з тим хлопчиною, зв’язок з яким планувався випадковим. Бо тепер, здається, вона на віки його. Більше ні з ким права бути просто не має. А про Роберта і зовсім можна було благополучно забути, більше в собі почуття до нього не берегти, а почати їх поволі вбивати, викорінювати із серця – тепер вони їй ні до чого.

Так чи не вперше в житті Мар’янки зародилися серйозні стосунки. В них і далі можна було шукати захист від страхів, а зважаючи на те, Мар’янка ще й потребувала мирного притулку для своєї розтривоженої психіки, то почувалася в цих стосунках доволі комфортно. Робертового зникнення навіть не помітила, а світло в його гаражі вже й забула коли останній раз сподівалася побачити, не дослухалася і до шуму, з яким зазвичай проїжджав його мотоцикл. Чи справді їй вдалося одним рухом вбити в собі почуття до нього, не відчуваючи навіть, як вони болісно агонізують десь глибоко всередині; чи в пошуках полегшення, миру та спокою вона багато чого в собі вбила – сама Мар’янка не хотіла розуміти.

Чогось вона розуміти не хотіла, а чогось вже просто не могла. Інколи Мар’яна не тямлячи, що робить йшла під стіни місцевої лікарні, та до входу навіть не підходила. Блукала поблизу, а зайти не вистачало сміливості. В такі миті вона нагадувала поранене звірятко, яке обережно підбирається до людей, щоб вони попіклувалися про його рани. Звірятко одночасно боїться людей, і розуміє, що потребує їхньої допомоги. Тільки ж їй уже ніхто нічим допомогти не може. І сама вона не могла приректи себе на існування в стінах лікарні, хоч і не тривале – але від того її дитячі страхи не блідли, і не здавалися дріб’язковими. Тоді Мар’янка й відчула, що готова померти – і вмирати їй зовсім не страшно. Вона навіть гордо вирішила про це сповістити Роберта, щоб він знав, або розчув в її словах, що лише він їй потрібен тоді, коли вже навіть жити не хочеться, що лише до нього йде, на нього чекає, сидячи на холодній сходинці.

Та Роберта це самого до смерті налякало. Було завдано суттєвої шкоди його теорії, за якою він сам, один в гармонії з Природою – а його гармонію намагаються порушити, намагаються вказати, що ще є щось окрім єдності з Природою. Роберт не зрозумів ні слова з того, що треба було прочитати між рядками. Все його лякало, ображало – сповнювало почуттями, за якими і справді важко розгледіти чиїсь, глибші, більш варті уваги, бо в них біль, відчай, в них руйнація, самознищення. Та Роберт був ще не готовий дослухатися до чужого болю, його власний спершу підказав надійно заховатися, а потім і зовсім сказав, що треба тікати, хоча б не надовго – втекти і нічого не бачити, нічого не чути.

Роберт радо взявся шукати привід для поїздки, шукав, шукав, аж ледь вигадав вагому причину вибратися за місто, щоб придбати запасні запчастини – чув там можна купити дешевше. І тільки він вийшов, ще навіть не встиг зачинити двері, як в сусідніх відімкнувся замок – у Роберта ледь ключі з рук не випали, а якщо вони вийдуть удвох?! Роберт боявся розвернутися, хоч вже почув, як з сусідньої квартири хтось вийшов. Він ще раз відімкнув замок, знов замкнув – щоб виграти трішки часу. Хтось – хто б щойно не вийшов – побачить, що він зайнятий і піде, мовчки піде. Та не справдилися Робертові сподівання. Коли вже його маніпуляції з замком виглядали аж занадто вдавано, за його спиною залунав голос.

— Кудись збираєшся?

Як же Роберт сподівався, що Мар’янка не помітила, як він здригнувся всім тілом. Розмови уникнути не вдалося. Роберт хотів дати розгорнену відповідь, що йому потрібні деталі – раптом щось зламається, а замінити нічим, нещодавно довелося міняти трос зчеплення, то йому ще пощастило, що мав запасний. Та Роберт не встиг і слова сказати, як двері позаду Мар’янки знов відчинилися. Її хлопець мовчки вийшов, і вони разом мовчки пішли вниз.