Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фотографія на пакеті

І досі дивуюся, як мені вдалося виплутатися з халепи, у яку я так необережно вскочив. Спочатку було захоплююче цікаво – аж до щему в потилиці. Наче розв’язуєш кросворд, вміщений на останній сторінці улюбленого часопису. Та при цьому ще й ризикуєш життям заради вродливої жінки – і, зважте, не одної! А це, як не крутіть, найліпша забавка для справжніх чоловіків. Тож чи не приємно відчути себе таким?

Та що більше я заглиблювався у нетрі брудних лабетів під назвою „кримінальний світ”, то моторошніше ставало на душі, і вона вже не прагла нічого, крім жаданого визволення.

А почалося все сльотливого вересневого ранку на залізничній станції. Я, як завжди, запізнювався. Попередня електричка втекла з-під самісінького мого носа, і довелося двадцять хвилин чекати наступної.

Проходжаючись пероном, я побачив дівчину – вроди незвичайної. Вона стояла в незручній позі, затуляючи коліна газетою. Я спершу на цю газету й зиркнув: „Доба” – її усі читають, там самі оголошення. Як потім з’ясувалося, Варі – так звали дівчину – чиясь „кравчучка” безжально зіпсувала нові колготи. Та картина й досі стоїть мені перед очима: вона тулить до ніг газету і знічено роззирається довкола.

Пам’ятаю мені тоді хотілося підійти до неї і сказати щось лагідне. Та саме прибула електричка, і збуджений натовп квапливо посунув у пащі брудних тамбурів. Я втратив дівчину з виду.

Та коли я, сидячи на обдертій вагонній лаві, підвів очі, перше, що я побачив, був її тонкий виразний профіль, облямований пасмом в’юнкого волосся – наче уламок порцеляни на тлі чорного оксамиту. Деякий час вона дивилася у вікно, потім стрілася з моїм поглядом і опустила очі.

Цілу дорогу ми тільки тим і бавились, що стрічалися поглядами, а потім відводили очі вбік. Під кінець дороги вона вже посміхалася.

Ми вийшли разом на кінцевій зупинці і пішли поруч. Не пам’ятаю вже, про що ми говорили. Мабуть, ні про що і про все одразу – як завжди буває між малознайомими людьми. Я провів Варю до метро і на прощання попросив дозволу при нагоді зателефонувати їй. Вона погодилася і назвала номер телефону. На тому ми й розійшлися. Її проковтнув гамірний натовп, а я пішки побрів до редакції, несучи в пам’яті порцеляновий профіль моєї нової знайомої.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар