Слава ЗСУ!

О десятій вечора у двері постукали, і на порозі з’явився Левко – в елегантному костюмі і при краватці. Він чемно вибачився за довгу відсутність і запросив мене на преферанс. Виходячи з кімнати, я запитально глянув на Ларису. Відповіддю мені був її рішучий вигляд.

Левко завів мене до кімнати, все умеблювання якої складалося з дюжини м’яких крісел, дивана, столу і чотирьох стільців довкола нього. Був там іще й ледь не у пів стіни дисплей, який я спочатку прийняв за картину.

За столом у центрі кімнати обличчям до дверей сидів вродливий респектабельний пан з гострими насмішкуватими очима. На вигляд він мав років шістдесят. Густа сивина додавала йому неабиякої поштивості. Не знайомлячись, ми втрьох розпочали гру.

Пан грав пречудово: зайве не ризикував, наперед прораховував кожний хід, а вже коли щастило, не впускав жодної взятки. Звертаючись до мене, він увесь час посміхався.

- Ви даремно розраховуєте на другого короля, я все одно не дам йому зіграти. У вашому становищі краще недозамовити, так безпечніше.

Відпускаючи цю репліку, він зробив наголос на останньому слові й пильно поглянув мені в очі.

Його самовпевненість по-нищівному діяла на мене: я нервувався, робив безглузді ходи, недозамовляв очевидні взятки, а згодом, невміло ризикуючи, недобирав. Гра скінчилася з ганебним для мене рахунком.

Сивий пан, посміхаючись, пересів у крісло і запалив. Левко тим часом порався біля полички з напоями.

- Ти маєш рацію, він дійсно вельми схожий на Коку, царство йому небесне, - мовив сивий пан, звертаючись до Левка. – Такий самий безнадійний бовдур, котрий вважає за мужність звичайнісіньке блефування.

Кров обпалила моє обличчя, коли я зрозумів, що йдеться про мене. Я скочив на ноги і зробив загрозливий рух у бік пана. Та він навіть не ворухнувся.

- Тобі, хлопче, краще не нервуватися, - мовив він крижаним тоном і, узявши до рук пульт дистанційного управління, навів його кудись позаду мене. Я озирнувся. Картина на стіні ожила, і я побачив Тату. Дівчина, охоплена якоюсь жахливою агонією, корчилася на підлозі і, по всьому видно, терпіла нестерпну муку. Умеблювання кімнати, в якій вона знаходилося, видалося мені знайомим. Тіло Тати то судорожно випростовувалося, аж до хрускоту в спині, то конвульсивно стискувалось, неначе хтось невидимий ламав і викручував його велетенськими дужими лапами.