Слава ЗСУ!

Не буду описувати наступні кілька годин мого життя, що наче злилися в один подих. Її звали Татою, і мала вона аж шістнадцять років від народження. Це повідомлення вмить протверезило мене. Я змусив себе вийти з ванної кімнати і старанно – надто старанно! – причинив двері.

За хвилину вона вибігла слідом. Її спантеличений вигляд змусив мене розреготатися. Я переміг! Кігтиста тигричка перетворилася на муркотливу кішечку. Годі було й сподіватися на щось значніше.

Ми довго і змістовно розмовляли. Це все, на що я спромігся того вечора. Звістка про кількість прожитих нею років на деякий час вибила мене з сідла. Добре, якщо на деякий час...

Як з’ясувалося, досвід її „дорослості” визначався триріччям. Непоганий стаж для малолітньої повії. У фірмі „Алтек” вона ... Тата замислилась, підраховуючи... десь із зо два місяці. Звичайна фірма, як і безліч подібних. Такий собі невеличкий готель з баром, у якому гарненькі дівчатка працюють офіціантками і покоївками. Тричі на тиждень обслуговування на квартирах замовників. Сьогодні саме її черга.

Варю вона впізнала одразу (я показав їй лише фотографії із зображенням живої дівчини). Це новенька. Працює від сили кілька днів. Звати Ларисою. Скандальна особа, але до чоловіків підступитися вміє.

Подумки я здивувався. Особисто мені Варя видалася лагідною милою дівчиною, аж ніяк не скандальною. І чому вона назвалася Ларисою? Втім, факт, що мені відоме місце роботи таємничої Варі-Лариси, надавав упевненості, що невдовзі я зможу сам усе з’ясувати.

На прощання я тицьнув Таті в руку двадцятидоларову купюру і папірець з номером телефону. Валюту вона залишила на журнальному столику, а папірець поклала в сумочку. Я запевнив її, що в разі крайньої необхідності вона може телефонувати мені в будь-який час. Слова „крайня необхідність” дівчина розцінила по-своєму, зауваживши, що при її роботі „крайня необхідність” настане не раніше, як за тиждень. І кокетливо пояснила: „Я не належу до категорії темпераментних жінок”.