Слава ЗСУ!

Богдан ні з чим повернувся додому. В руках у нього теліпалася пожмакана коробка з-під чіпсів із п’ятдесятьма тисячами доларів. Дивно, що він не загубив їх у дорозі.

Богдан не міг ні спати, ні працювати. Добре, що сини його вже стали дорослими і взяли батькову справу у свої руки. Фірма, як і перше, процвітала, а Богдан танув, наче свічка.

- Так не можна, Богдасику, - вмовляла його дружина. – Не можна так буквально тлумачити цей неймовірний випадок. До тебе приходила не звичайна людина. Це була доля. Розумієш, Доля! Стань і ти для когось його долею. Віддай ці гроші у дитячий будинок. Або роздай жебракам. Або оплати дорогу операцію та порятуй чиєсь життя. Господи! Хіба мало таких, кому потрібні ці гроші?!

Але Богдан наче затявся. Як одержимий розсилав листи в усі можливі установи, аби розшукати бодай найменший слід зниклого благодійника. З Канади, Австралії, Саудівської Аравії прийшли обнадійливі відповіді. Богдан почав збирався в дорогу. Рідні вмовляли його нікуди не їхати, але він був глухий до їхніх прохань.

У Канаді він затримався недовго. Звідти надійшла листівка з видом Ванкувера, у якій Богдан сповіщав сім’ю, що вирушає до Австралії. Потім від нього три місяці не було ніяких вістей, і дружина вже крадькома оплакувала свого нещасного чоловіка. Аж ось надійшов грубезний конверт з газетними вирізками, засушеними рослинами й пожмаканими фотографіями. Богдана важко було впізнати: засмаглий, аж наче висушений сонцем, неголений, полисілий і чомусь в одному черевикові на лівій нозі.

Наступні листи приходили з Гонконгу, Саудівської Аравії, Мексики й Аргентини. Потім Богданів слід десь зовсім загубився, а сім’я остаточно звикла жити без нього. Подейкують, він і досі блукає світом у пошуках ґречного пана. А ще кажуть, що коли Богдан спить, на його устах з’являється щаслива усмішка: то йому сниться, що вони нарешті зустрілися і Богдан таки сплатив ненависний борг.