Слава ЗСУ!

Ось Богдан сповіщає ґречного пана про свій намір. Ось він призначає йому побачення. Ось вони зустрічаються. Благодійник постарів, на його обличчі проглядає ще більша втома, ніж тоді, коли вони зустрілися вперше. Його бізнес давно не процвітає, і він уже не розкидається тисячами доларів направо й наліво. Але порядність не дозволяє йому порушити дане слово та нагадати про себе боржникові. І тут з’являється Богдан. Від нього віє успіхом. Усім своїм виглядом він дає зрозуміти, що благодійник не помилився, довіривши йому свої гроші. Він зумів ними правильно розпорядитися і ось тепер повертає борг.

Ґречний пан розчулений. Він уже давно зневірився в людях і не сподівався на таку приємність. Він обнімає Богдана, він плаче, він називає Богдана братом. Потім вони приємно проводять час у затишному ресторанчику, багато п’ють, говорять про життя. Богдан розповідає про свої справи і навіть повчає свого колишнього благодійника, який мовчки слухає Богдана, з усім погоджується і захоплюється його розумом. Потім вони прощаються, пан знову плаче і просить Богдана не забувати його, хоча б зрідка провідувати. Богдан скаржиться на заклопотаність, але обіцяє обов’язково щось придумати. Вони розходяться. Богдан втішений і гордий. Він усе зробив правильно, ніхто не може йому нічим дорікнути.

Тим часом справи Богдана стабільно йшли вгору, і радісний момент повернення боргу неухильно наближався. Одного дня він вирішив, що вилучення з обороту п’ятдесяти тисяч доларів ніяк не позначиться на його бізнесі, й уперше зі стіни була знята рамка з візитною карткою. Богдан набрав зазначений у ній номер – один раз, другий, третій, четвертий… Відповіддю йому були довгі телефонні гудки. Це засмутило Богдана. Він так довго чекав свята душі, що тепер не бажав відкладати його бодай на годину.

Минув місяць, а телефон так і не обізвався. Богдан змарнів, став нервовим, втратив апетит. Нарешті вирішив поїхати за вказаною у візитці адресою й на місці в усьому розібратися. Добирався поїздом, з трьома пересадками, в дорозі вимучився і ще більше змарнів. Довго блукав чужим містом, аж поки десь на околиці знайшов потрібну вулицю та номер будинку. Будинок виявився напівзруйнованим, у ньому ніхто не жив. Богдан, як очманілий, стукав у всі двері, розпитував сусідів про ґречного пана. Одні казали, що тут такий ніколи не мешкав, другі стверджували, що він давно помер, треті запевняли, що він виїхав до Канади.