Слава ЗСУ!

Збоку, в затінку зупинки, стояла середнього віку жінка в довгому вицвілому плащі із зеленим комірцем, викроєному та зшитому у стилі зламних дев’яностих. Його фіолетовість давно випарувалась і залишилась лише бруднувата бузкуватість. Біля її ніг розляглися, як перекормлені собаки, дві картаті торби – одна синя, а інша червона, і з них визирало перев’язане темнозелене із жовтими вкрапленнями бадилля кучерявої петрушки і густо перемотані чорною ниткою миті морквини. Складалось враження, що в торбах сидять, з цікавості вистромивши  носи, сніговики в зелених перуках. Жінка щоранку возила городину на ринок, і цей день не був винятком. Неподалік стояли й інші заочно знайомі постаті – хлопці, жінки, чоловіки, бабусі, всі разом творячи сипкість людських стосунків, де обставини згортають їх докупи пісочним годинником на тридцять хвилин і розсипають на добу.

Нарешті підкотилось жовте чудо світу. Людей на кінцевій вже назбиралось тьма-тьмуща, орда Тамерланова. Наче на Ноїв ковчег під загрозою всесвітнього потопу, вишикувався в ряд люд Божий. Для  багатьох ця жовта коробка  залишалась єдиною надією встигнути на роботу, а для щасливців на початку черги була ще й можливістю додивитися сни сидячи. Весь натовп, як поле вишикуваних соняшників, що водночас повертають голови за сонцем, відслідковував траєкторію повороту жовтогарячого автобуса. А він, неквапливо, пихато, так, наче знаючи про свою жаданість, виводив велике коло, візуально творячи ефект віддалення від фанзони і тим самим ще більше тривожачи своїх палких шанувальників.

Таня стояла попереду черги, тому й зайшла однією з перших, позаду ж підпирали руки із сумками, чоловічі торси та жіночі тази, і з наростаючим натиском спрямовували людський потік в дверний отвір. Можна було і не докладати особливих зусиль, бо сила навали Ноєвої череди сама запихала досередини.

Таня замислилась. Є такі принципи, що лежать в основі кожного вчинку та руху людини, і не тільки людини, але й усього всесвіту. У свідомість вони потрапляють із першим досвідом дитини. От взяти принцип крапки. Крапка – це Альфа та Омега, початок  і кінець. Все має початок і всьому приходить кінець, але нема початку чомусь одному, поки не настане кінець іншому. Крапка уособлює цей феномен, вона завершує речення і водночас дає сигнал починати нове – нове речення, чи пустоту, чи ще щось. Крапка як криза. Як випалений ліс, що дає можливість новому поколінню вибитись вгору. Таких принципів, як крапка, удосталь, і щойно ще один потрапив до Таниної колекції. Отвір. Дверний отвір прямокутної форми, через який вона зайшла в маршрутку. Кожен життєвий рух є входженням в отвір. Коли їси, то кладеш їжу в отвір рота, коли взуваєшся, коли пітнієш, коли дихаєш, коли слухаєш... Все закручене навколо входів та виходів, а пороги, як крапки – переламні моменти змін. Колись дивилась біографічний фільм "Tample Grandin" про хвору на аутизм жінку, яка присвятила життя вивченню душевного стану тварин, зокрема, корів. Після кількох невдалих спроб навчатись у коледжі Темпл перевели в інтернат для людей з особливими потребами. І її викладач Карлок допоміг їй уявити, що кожне нове випробування в житті – це лише ще одні двері, що відчиняються в новий світ. Тож коли вона стояла перед черговим викликом, уявляла, що стоїть перед дверима, які всього лишень потрібно відкрити. Отже, подумала Таня, отвір, вхід та вихід, лежать в основі не лише фізичного, але й душевного та духовного.

Таня задумалась, де ще вона могла зустріти у фільмах чи літературі яскраво виражену філософію отвору, і одразу згадала про Віні Пуха із його "Входить і виходить" і про Алісу із Країни чудес, яка падає в діру. Отже, геній авторів цих творів криється у вмінні розгледіти такі базові речі? Цілком можливо.