Слава ЗСУ!

– Не можна бути таким шовіністом, ми – одна країна, Схід і Захід, в нас є одна історія і є традиції.

–Та нема ніяких традицій, бо шароварщина – то ше не традиції. То, що в голові закладено доброго і упорядкованого, культура, що з покоління в покоління передається, ото правдиві традиції.

– Подивись до м’яса,  а то ти щось захопився темою, будемо вуглинки їсти на вечерю.

– Та ні, я тільки-но перевернув, все під контролем. Роблячи підсумок – цей весь срач триває століттями і невідомо коли закінчиться, тому треба звідси рити.

– Ти кудись зібрався?

– Нічого конкретного, просто ідея. Як країна Австралія мені подобається. Більшість населення живе в діапазоні кількох кілометрів від океану, круглий рік літо, рай на землі.

– А я все таки вірю в Україну, вірю, що навіть невелика кількість людей, інтелігенція, поведе народ до процвітання та реалізації його потенціалу. Не дарма ж стільки подвижників змагались за незалежність країни. Не дарма ж наші діди в тюрмах гнили?

– Зараз виглядає, що дарма. Тарас Григорович, мабуть, в могилі перевертається від того плюгавства.

Тані вже набридли оті одвічні дискусії, що останнім часом прокралися в найпотаємніші закутки її життя, тому вирішила зачепити інший топік – нейтральніший та соціально пасивний. Отож запитала після кількахвилинної паузи:

– А як ти до секондхенду ставишся?

– Чого то ти на секонд перескочила?

– Бо для порередньої теми потрібні вчинки, не просте патякання. І ще – ти мене дратуєш своїм бездушним підходом. Ніякої посвяти.

– Це моя позиція, прагматична, меркантильна, але лукавити не збираюсь.

–  То як щодо секонду, що думаєш?

– Взагаліто нічого не думаю – купую все нове, з використаного –  нічого. Навіть автівку, як на мене, треба нову купляти. А ти що думаєш?

– А я люблю вживані речі. В них відчувається історія і душа людини, яка цю річ використовувала. Коли купляєш щось нове, то розумієш, що воно холодне, заводське, бездушне. Використовуючи вживану річ, стаєш учасником спільноти людства. Також речі зроблені руками, мають настрій та душевність, бо кожна річ є особливою. Ну і марнотратство це – вживати нове, ще й постійно міняти його на новіше. Стільки дітей по світі голодних та голих-босих, а ми лахи міняємо одна за одною.

– Душевність речами не передається, скоріше грибок та всілякі інфекції.

– Ніякий грибок не передається, не вигадуй. У сто разів більше в трамваї передається, ніж на секонді. І ще один плюс – ексклюзивність. Тільки на секонді можна придбати виняткові речі, рідкісні.

– Ти вже скоро будеш як моя мама – аура, енергетика, біополя. Чомусь у вас жінок є схильність до апофатичного тлумачення світу.

– В секонді нічого поганого нема, в розвинутих країнах це тренд, люди не викидають речей, переробляють використані матеріали, знаходять їм нове призначення.

– Знаєш, то на любителя, я надаю перевагу новим речам, але якщо ти мене візьмеш наступного разу на ринок і покажеш переваги, то можливо, я і зміню думку. І взагалі секонд – то дуже відносна річ, багато від обставин залежить і від маштабів. Під час другої світової солдати знімали із мертвих взуття і раділи, що можуть іти далі й ставали героями, це ж також секонд. Коли будинок купляєш, в якому люди жили – також секонд. Все воно відносно, тому потрібно уточняти.

На плиті рум’янилось мясо, легко підстрибуючи з боку в бік, ніби вовтузилось. Бризки м’ясного соку та жиру обстукували прозору скляну покришку. Золотиста картопля перехресними смужками шипіла на невеликому вогні.