Слава ЗСУ!

--------------------------------------------------------------

Пройшло декілька тижнів, Таня наче заспокоїлась, перестала озиратись навколо в підозрах, що її всі осуджують, і монаха також давно не бачила. Але всередині все таки оселився страх через іншу реальність, яку вона зустріла тої ночі. З багатьох книжок, що прочитала про шизофренію, знала, що для хворих відкривається інший світ, вони бачуть таке, що для інших не існує, їх переслідують, намагаються вбити чи отруїти, всі змовляються навколо. І вона в образі хворої вже чітко бачила себе. Так, її переслідує монах, їй здається, що всі навколо осуджують за гріх нечистоти, обзивають її поганими словами. Так, це воно. Все навколо наче змовилось і її ж власне тіло було проти неї, кожна клітина говорила, що це все неправильно, коліна, руки промовляли: "Чому ти дозволила нам брати участь в грісі?" Треба якось сказати про це Павлові, він мені ж довіряє, допомагає, підтримує, і є надія, що в цьому стані він її також підтримає. Не можна тримати це в таємниці від нього. Хоч мама і просила нічого не говорити, але все таки скаже при нагоді, тільки треба з духом зібратись. Але ж як, де взяти сил, щоб признатись? Ні, все таки треба, так нечесно його тримати в невіданні. Може, і сьогодні скаже, адже вони проведуть разом вечір – Павло пообіцяв щось цікаве.

Випав перший сніг, надворі брався легкий морозець, і хоч температура не була дуже низька, люди з незвички мерзли на зупинках і куталися в зимовий одяг. Таня стояла біля фіртки бібліотеки імені Стефаника, де і мала зустріти Павла.

– Щось він запізнюється, то дивно з його сторони. Таке насправді з ним рідко буває. Огледілася й побачила, як виходить з машини.  Ркою поманив її до себе. Коли вона підійшла, то витяг із заднього сидіння великий оберемок троянд. Вона планувала поскоридити його трохи за те, що запізнився і змусив її чекати на морозі, але миттю розтанула, побачивши такі розкішні квіти.

– Прошу іти за мною, пані, – сказав, бадьоро крокуючи в сторону Цитаделі, – тут трохи підгору але зовсім чут-чуть.

Подав їй руку, бо на таких каблуках і з віником троянд в охапку далеко не зайдеш.  Вони зайшли в ресторан "Купол", польський інтер’єр тішив око багатством деревини в темних тонах.

– З якого приводу така помпезність? – поцікавилась Таня.

– Та просто так, – судомно всміхнувся Павло, видно було, що він трохи нервує і не може розслабити лицеві м’язи.

– Ваше пальто, – урочисто промовив він.

Під впливом вина та добрих страв Павло перестав так хвилюватись, хоча час від часу його обличчя виказувало збентеженість. Таня тримала його за руку і періодично запитувала, чи все гаразд. Тут подали десерт, до них підійшли музиканти, що грали ніжні мелодії в іншій залі і приготувились до виступу. Павло весь почервонів, встав, поправив костюм, витягнув коробочку із кишені і прикляк на одне коліно.

– Таню, виходь за мене заміж, я тебе безмежно кохаю!

Усі відвідувачі ресторану завмерли в очікуванні відповіді, шум миттєво стих, бармен перестав витирати фужери і прилип поглядом до Таниного обличчя.

Вона й не знала, що казати, це її зворушило до глибини душі. Сльози виступили на очах, хвилину зачаровано мовчала і лише тоді промовила:

– Я згідна.

Музики, почувши ті слова, піднесли смички до струн і заграли веселу мелодію. Всі відвідувачі заплескали і ресторан знову заповнився звичним для нього шумом. Вона ще довго не могла щось сказати і лише тримала його за руку, розглядаючи свій перстень. В нього відлягло від душі, обличчя стало спокійне і безтурботне. Справу здійснено, він зробив цей крок і тепер наступає нова ера в його житті.