Слава ЗСУ!

– Павле, я тобі повинна дещо розповісти, але то не сьогодні, бо не хочеться псувати цієї миті. Завтра поговоримо, – в її очах блистіли іскорки, вона була щасливою.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Наступного дня вона зустрілась з ним в Гільдії, серед кількох столиків запримітила один в кутку, ледь віддалений від інших, під цегляною аркою та в оточенні вітражних лампадок.

– Ну і що ти хотіла мені розказати? – почав він, розглядаючи меню, яке щойно приніс офіціант. – О, в них тут збільшився перелік струделів. Ти знаєш, що готують вони все тут на місці і часто на очах? Правда чекати доводиться довгенько. Я б щось нового спробував, наприклад, гарбузового струделя.

– Я вже давно хотіла тобі про це сказати, але то насправді нелегке рішення.

Павло, попри своє зацікавлення стравами, відклав меню, наче розуміючи, що то не буде буденна розмова про дрібниці, а щось важливе і це важливе вимагає повної уваги та зосередження.

– Розумієш, у нашій сім’ї є генетично спадкована хвороба, передається вона по жіночій лінії, але не завжди, пропускаючи певні покоління. І існує ймовірність того, що я й сама можу захворіти.

Павло уважно вслухався в кожне слово:

– І що це за хвороба?

– Це психічний розлад.

– Який саме?

– Шизофринія. Розумієш, – одразу енергійно продовжила вона, нервово постукуючи сільничкою, – її може й не бути, але мене тривожать деякі ознаки, наприклад, мої видіння монаха, чи просто голоси нізвідки, наче всі навколо говорять про мене. Це не є діагнозом, але я хочу,  щоб ти знав. Бо нам ж одружуватись незабаром – ну, і  я не могла не розказати тобі цього.

Павло не подав виду, що ця новина його приголомшила, але всередині був вражений наповал – ось до чого ці всі видіння, стани ступору, ось у чому істинна причина. Всередину закрадалась тривога. Часто вагався, чи пропонувати їй одруження, він її спокусив на близькість  і зобов’язаний був одружитись, але з психічно хворою – то вже було занадто. На вирівняних вагах цей тяжкий камінь абсолютно та безкомпромісно додав ваги чіткому "ні".

– Може, ми б сходили разом до лікаря, що він скаже на це. Хто його знає, що зараз за стадія.

– До лікарів я не піду, з мене досить що я там була малою. Шизофренія і так не лікується, тільки заколють мене до смерті, навіть якщо здорова. Мушу сама дати раду цьому. І крім тебе, мене ніхто не зрозуміє.

– Я з тобою, ти сама знаєш, – сказав Павло, взявши її за руку, але всередині все в ньому переверталось через ті лукаві вимовленi слова. Було вище стелі, вище його бажання подолати почуття вини. Але не міг їй сказати цього, бо не було куди повертатись, багато пройдено та зроблено.

– Дякую тобі за підтримку, – прошепотіла Таня, дивлячись йому просто в очі, – ти в мене – найкращий.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Наступними днями, повідомивши батькам та друзям про майбутнє весілля, Павло з Танею одразу взялись за підготовку. Справ було чимало, тому Таня після виснажливих дискусій і дзвінків часто залишалась в квартирі Павла ночувати, що згодом переросло в звичку і могло тривати тижнями. Хоча і свою квартиру далі винаймала, і залишалась в ній коли потрібно було подумати про щось важливе. Також балаган в Павловій квартирі їй набридав і його звички, поведінка. Тому періодично втікала до спокійної, затишної і головне – чистої кватири з величезними книжковими стелажами аж під саму стелю. Хотіла частину книг перевезти до нього, але він заперечив.