Слава ЗСУ!

– Це вже не та епоха, паперовий друк помер.

– Я читаю, значить ще не помер, – заперечила вона.

– Вже не читаєш.

– Що ти маєш на увазі?

–Те і маю, – усміхнувся він, підсуваючи їй жовто-коричневу коробочку, на якій була лише велика буква А з вигнутою стрілкою.

– Що це? Думаєш, ота коробочка замінить мені книги?

– Відкривай і багато не питай.

Сіпнула за край і відкрила коробку. Зсередини виглядав пристрій із широким екраном.

– Це читалка, можна тисячі книг завантажити і пристрій максимально імітує поверхню паперу, так зване електронне чорнило. Поглянь, – увімкнув, – отут меню, тут гортаєш сторінки, все інтуїтивно зрозуміло.

– Дуже дякую за подарунок, хоча, думаю, паперових книг воно все таки мені не замінить.

– Ну ти й вперта чи, може, старомодна. Це є така сама поверхня, що й в паперу, воно не світиться як монітор, от заховай у темряву, нічого не видно.

– А запах?

– Що запах?

– Запах друкованої книжки пристрій також передає?

– Чого ти вчепилась до того запаху? Ну, покладеш оту штукенцію собі в книжку і будеш читати.

– Не нервуйся, штука насправді класна, ходи, я тебе поцілую. Але обов’язково змайструй мені таку імпровізовану книжкову обкладинку.

– Добре, в мене вже навіть ідея з’явилась. Візьму і посклеюю сторінки, а потім виріжу таку форму читалки і зафіксую її всередині. Буде як справжнісінька книга, з обгорткою та запахом.

– Ще раз дякую.

Згодом назріли проблеми спільного життя. Під час притирання вони кололи один одного гострими кутами непорозумінь.

Проблема номер один – розміщення речей і навігація. Таня одразу виступила за те, щоб усі речі поскладати до шаф і шухляд, щоб нічого не валялось. Павло не взяв це до уваги та ігнорував її зауваження. Після енних намагань заставити його поскладати все, взялась і зробила сама. На наступний день – кіпіш і гвалт. А де моя сорочка, а де сумка від ноутбука, а де шкарпетки, а де зубна щітка. Довелось їй робити написи для кожної шафки і поприклеювати скотчом. Правда, речі звідти витягувались, але назад ніколи не повертались. Тому встановила ще одне правило: все, що на землі валяється – іде в пралку. Так і робила, не встиг він штанці кинути на підлогу, одразу закидала їх в машинку, нехай там собі лежать. Помалу ситуація почала виправлятись.

Прблема номер два – весілля. Таня, як і мабуть кожна дівчина ще з дитинства знала якою вона хоче бути на весіллі і яке воно повинне бути взагалі. Павло ж весіллям не дуже переймався і вимагав спрощення ритуалів. А спочатку навіть пропонував просто з’їхатись і пожити, ну хоча б  зо два роки.

– І знову ми до того самого повернулись. Твоя старомодність мене зводить з розуму. Що ти з весіллям возишся? За кордоном люди давно вже той етап пройшли і живуть просто так, без вуз. От скільки в мене знайомих – зустрічалися по п’ять – сім років, і все в них було добре. А щойно одружились – і одразу проблеми та розводи. Шлюб накидає свої пута, шаблони, як треба жити і що робити.

– Стосунки, не благословенні Богом, розлітаються дуже швидко, скоріше ніж ті, що благословенні.

– Але якщо ти жила з кимось кілька років, а потім розійшлася – то це абсолютно нормально, ніхто тебе не осудить, навіть батьки, бо це ж було зустрічанням, а коли ти розведешся зо три рази, то критики не буде замало.

– Я і не збираючь розлучатись, для чого ж тоді одружуватись?

– Я також не збираюсь, але всяке в житті буває. Ніхто з наречених не збирається, але більшість розводиться. Я ж до чого веду – оці всі формальності роблять стосунки нудними, зв’язують людям руки.