Слава ЗСУ!

– А ти б хотів із розв’язаними руками жити, щоб, може, розпускати їх куди не треба?!

– Та ні, я не про те. Просто шлюб вже відбувся, коли люди живуть разом, бо це природнє єднання, і нема нічого природнішого, ніж злука чоловіка та жінки.

– Я все життя уявляла собі своє весілля з сукнею, фатою, церквою, музиками, гостями, дітьми, що розкидають пелюстки квітів, хіба я зараз маю відмовитись від своєї мрії? Тобі ж і так байдуже. Просто не пручайся – і все буде добре.

– Гаразд, тільки без фанатизму.

–  До загсу ми підемо в народних строях – я у вінку, ти – в шароварах.

– О, ні, – вигукнув він, – ніяких шароварів!

– Ну ми тільки но з тобою домовились, що ти знову починаєш!

– У шароварах я не піду, хоч забий. Ну хоч той загс можна спростити, бо то точно формальність, які строї? Розписались за місяць до весілля – і чистий спокій. Ти хоч би батьків не залучала, бо як вони ще почнуть лізти з порадами, то дійсно буде завал.

– Так, з батьками я б не хотіла то робити, нехай дають гроші – і з них досить.

Проблема номер три. Безліч дрібниць, які навзаєм дратували. Коли приймали душ разом, Павло любив холоднішу воду, а Таня навпаки. Також він видушував зубну пасту з тюбика не з кінця, а будь-як. Вона почала ходити по хаті в безформенному халаті, а його це бісило. Він любив себе чухати в інтимних мсцях, а їй постійно здавалось що він мастурбує. І ще зо два десятки таких особливостей співжиття.

Весілля інтенсивно готувалось, був вже складений список гостей. З кожним разом спливали якісь нюанси. Спочатку вони забронювали ресторан на об’їзній – гарна така місцина із окремим заїздом, стоянкою, накритим двориком, альтанками. Трава навколо підстрижена. Ну і самі умови приваблювали – все включено, окрім спиртного та солодкого. Доплачувати нічого не треба. Але вже за декілька днів під натиском батьків, які обіцяли не пхатись, почали вагатись. Основна причина – дорого і тяжко буде всім добиратись, треба ще й окремо автобус замовляти. Почали шукати по-новому, і знайшли щось посередині – і батькам догодити і себе не зганьбити. Коли вже був ресторан, рухались за списком: фотограф – перебрали кандидатур із сто, двох перезамовили, відеооператор майже одразу підійшов, ведучий мав бути хтось з родини, бо тамаду окремо вирішили не замовляти, загс, церква, автомобілі від хати до церкви, плаття молодої, костюм, обручки, мешти, подарунки всім і вся, букети, бутоньєрки, букетики гостям, кошички, запрошення, схема розсаджування гостей, брама з кульками, хустка, торт, коровай, музиканти, алкоголь, що дорожчає на очах, пляцки, водички, готельний номер, перший танець, голуби, автобус з села до Львова, скринька на даровані гроші, подушка, бокали, свічки, рушничок, чай, кава, фуршетні столи із рибкою, пивасиком, самогоном та салом, передшлюбні науки, ігри та конкурси, зачіска  і далі по довжелезному списку. І кожен з цих пунктів обростав історією із змінами, переборами та дискусіями.

Павло все робив чемно, навіть те, що йому не подобалось. Платив завдатки, домовлявся, танцював вальс та румбу і навіть погодився утримуватись від близькості: хто терпен – той спасен.

За період підготовки йому доводилось часто контактувати із своєю мамою і це йому не надто подобалось. Ще з дитинства в нього тримався гіркий осад на душі від складних стосунків з нею. Не відчував якоїсь прив’язаності, тим паче близькості, вона була просто знайомою для нього. Все почалось із дитячого обдурювання. Дорослі часто думають, що можна дурити малих: думати одне, говорити інше, а робити ще інше, вигадувати причини для неіснуючих мотивів, обіцяти, та не виконувати, видавати одне за інше. Але це не так – діти тонко відчувають брехню і важко переживають, коли їх обманули. Вони ніколи не забувають зради.