Слава ЗСУ!

Слова  лікаря шокували Вінсента, він любив Таню, але не припускав, що вона  серйозно хвора. Ось чому той наречений, мабуть, і втік. Ніхто не вправі нікого судити і його в тому числі. Враз у Вінсента з’явилось нестримне бажання докласти максимум зусиль, щоб вилікувати її. Вони поїдуть закордон – у нього є багато знайомих по цілому світі, він буде з нею будь-якою ціною. Якщо дуже захотіти, то можна і гори перевертати.

– І де ваша каплиця?

– Та вже майже прийшли, зараз відчиню. А щодо справи, що я згадував, то можна було б на днях і поговорити, ви ж зайдете Таню провідати?

– Обов’язково зайду. Каплиця гарна, тільки похмура трохи, я б оті сірі відтінки прибрав, і додав світліших, теплих, щоб вірним тут було затишно.

– У нас тут нема вірних, тільки психічнохворі.

– Так, але серед них багато віруючих чи хоча б таких, що вміють молитися.

– Ну так, я неправильно висловився, маю на увазі, що вони не розуміють, що відбувається, бо таких легкопомішаних ми в лікарні не тримаємо, вони вдома лікуються. А посторонніх вірних з околишніх будівель не пускаємо, бо не належиться.

– Однак навіть для тих, хто не розуміє, я б змінив кольорову гаму, вони точно відчувають атмосферу.

– Якщо виділять кошти, то і зробимо щось, але скоріш за все нічого не виділять, в нас найелементарніші умови потребують термінових вкладень, вже не говорячи про каплицю. То ви зайдете до нас на тижні? Справа є, і важлива.

– Зайду, обов’язково.

------------------------------------------------------------------------------------------

Таня після відходу Вінсента відчула незрозуміле двигтіння, воно наростало і сильно вібрувало ліжком, в підлозі почали з’являтись трішини, вони розширювались і роззявляли свої потріскані роти. З тих ротів повискакували яскраво-жовті жаби, вони дивно пересувались на спинах, які пружинились і підкидали їх у повітря. Враз надуті жаби почали тріскати, як повітряні кульки, малесенькі шматочки жаб’ячих залишків розлетілись по цілій кімнаті і також попали на неї. Місця, де вони попадали, враз сильно засвербіли, вона спробувала почухатись, але пов’язки не дозволяли, оті шматочки почали свердлити в ній діри – і вона стала подібною на сир. Пов’язки були вже просмалені, що дозволило їй встати і ходити, підійшла до вікна і доторкнулась ґрат, вони від теплого дотику обм’якли як віск, вона подивилась на свої долоні і побачила, що вони горять синім полум’ям, те полум’я все сильнішало, стало таке, як у ракеті, вона опустила руки долонями донизу і полетіла вгору. Ось під нею розгорнувся краєвид із Львовом, жовті будинки із рябими поржавілими дахами, вона кружляє у повітрі, плавно піднімається вгору і різко падає, ні з чим незрівняне відчуття польоту. Почала підніматись вище і полетіла в сторону Старознесення. Пролітаючи Лису гору побачила силует людини в кущах обриву, стала на тому обриві і подивилась вниз, на глибині трьох метрів лежав непорушно Павло, вона засміялась і ринула високо в небо, пролетіла чотири рівня хмар і почула спів, такий дзвінкий і зовсім нелюдський, оглянулась – нікого не було, тільки падали сніжинки, то вони співали, коли вдарялись одна об одну. Звідки ж вони летять? Вона  злетіла  до джерела снігу, сніжинок ставало все більше і нічого не можна було розгледіти, пальцями нащупала щось м’яке, придивилась, а то великі губи видували білий пух. Вона підняла голову і побачила того самого гарного чоловіка, що говорив з нею минулого разу.

– Дивись, Таню, – дмухнув він ще раз, сиплячи пір’їнками снігу, – то є людські душі, вони покружляють тут ще секунду і потім поселяться в тіла.