Слава ЗСУ!

– Нічого собі, – сказав вголос, – рівно, як вона заказала йому – два метри, – і звідки вона знала, що на тій горі на глибині є камінь, чудасія якась. Витягнув перед собою той складений папірець і мучився, вагаючись,  розгортати чи ні. Все ж таки пообіцяв, і ще вона так наголошувала, щоб не дивитись. Вітер враз смикнув за зігнуту половинку і розгорнув її, Вінсент миттєвим рухом руки згорнув назад.

–  Ні, не буду, якщо пообіцяв, то треба слова дотримати, –  і поклав згорнуту записку на камінь. Менше з тим, нехай буде за її словом, стільки ше засипати, – вдихнув він глибоко повітря, витягуючи встромлену в землю лопату.

У вівторок знову її провідав. Цього разу вона вже зустрічала  його з нетерплячою цікавістю, так, як виглядають малі діти батьків в очікуванні подарунків. Очі її блистіли як в гарячці. Наче душа горіла, а в очах було видно лише іскри.

– Ну що, поклав папірець в яму?

– Та де там, нема такої гори, – вирішив спочатку подразнити її.

– Як нема? Не може такого бути, він не обманює! Ти не там шукав, скоріше повертайся до пошуків гори, чуєш мене?

– Розслабся, я пожартував, знайшов я твою гору, поклав туди папірець, ще й каменем притис, щоб його миші одразу не згризли. Хоча він і так за кілька днів зігниє, то який сенс його туди ставити? Але я не дивився, що написано, все, як ти просила.

– Добре, молодчинка.

– А тепер розкажи мені, чи ти виконувала приписи лікарів, чи пообідала?

Враз нею затрясло і очі заплющились.

Вона прокинулась на величезній стальній кухні, серед подовгастих високих баняків, що були схожі на димарі парового корабля. Все навколо виблисувало і разило очі. Подовгасті баняки вишикувались в ряд, вони стояли на розжарених плитах. Довгоногі лелеки щось місили всередині них, вони крутились танцюючи  із розпрямленими крильми, наче вершили якийсь особливий ритуал, їхні рухи були ритмічними і синхронними. Правда, замість пір’я в них на крилах були клавіші фортеп’яно, що натискались невидимою рукою і з-поміж них виходили стріли, що посекундно завмирали в повітрі і розчинялися, починаючи від наконечника. Таня підійшла до першої кастрюлі. Хотіла подивитись що там, але не діставала. Знайшла стільця і заглянула всередину – більша половина посудини була заповнена малюсінькіми мініатюрними людьми, що намагались сховатись та відвернутись від ударів ніг лелеки. Вони метушились і у відчаї дерлись по гладких стінках, так, як це роблять потопаючі у відрі  миші. Багато з них викарабкувались на спини один одному і ходили по головах. Ті, яким не вдавалось заховатись і їх притискали червоні лелечі ноги, розтоплювались і перетворювались на криваве місиво - варення, що булькало і ворушилось. Ті бульбашки піднімались у повітря і невдовзі тріскали, зникаючи безслідно. Вона пішла далі – і вже в наступній кімнаті літаючі смолоскипи нагрівали величезні блискучі ножі, що як зеркало відображали в собі все довкола. Леза розкалювались від фіолетового й зеленого до червоного та оранжевого і впинались в порепаний місяць, що був підвішений посеред кімнати. Враз їй запахло смаленими кістками. І тут під натиском лез місяць тріснув і розколовся на дві частини, з середини вискочило коло, що впавши на підлогу, стало квадратом. Невидима сила поклала квадрат до купи інших квадратів, а потім вони всі полетіли в ніздрю, що як печера із оголеним волоссям-корінням виднілась збоку. Щось манило її всередину тої ніздрі і цікаво було знати, куди летять загадкові куби і вона насмілилась зайти. Всередині – абсолютна темрява, щось проскочило біля ноги, ледь торкнувшись її. Вона миттю намацала руками коріння, що стирчало навколо, коріння заворушилось і перетворилось на  зміїні хвости, холодні і слизькі, що за секунду обмотали її кінцівки, і вона стала як розп’ята із розкинутими в сторони руками та ногами. "Шостий замкне коло", хтось сказав із темноти, "четвертий замкне квадрат, третій замкне трикутник, другий створить лінію, перший стане крапкою, ніхто народить ніщо." І враз сліпуче сяйво освітило все навколо, хвости змій перетворились на волосся красунь. Красуні, одягнені в напівпрозорі білі довгі плаття, пахли леліями, кінчики плать закрутились в бутони білих троянд і покрились росою, краплинки зібрались в одну і вона розлилась над Таниною головою, стала птахами, що тріпотіли крилами і лоскотали шкіру. Їх було так багато, що все навколо побіліло, оглянулась  і побачила себе на сходах, що вели вгору. Піднялась – і розгледіла своє зображення на великому багатоповерховому торті. То був святковий весільний торт, і на вершечку вона стояла сама, без нареченого. Враз літаючі розжарені ножі зібрались над центром торта якраз над її головою, їхній жар обсмалив її волосся, от-от – і вони впнуться в її череп, розколять голову. Враз її шию обмотав аркан і відсмикнув її вбік, ножі врізались в торт і поділили його на три частини. Таня висіла на мотузці і дивилась в дзеркала – у них вона маятником хиталась на шибениці, дзеркало перевернулось і вона себе вже побачила  у весільному платті, знов перевернулось – і вже замість плаття стала ряса, ще раз – і вона постала перед собою, одягнена в дзвін. Дзеркала віддалились – і перед нею викристалізувалось обличчя Чоловіка.