Слава ЗСУ!

– Ну що воно було скроплене всілякими хімікатами, тому не псується і ніяка мушня чи хробачня до нього не чіпляється.

– Так само ніхто й ніщо під сонцем не є досконалим, а досконале віддає штучністю та пластмасою, бо лише пластмасові яблука можуть лежати незмінно місяцями, навколо ж усе змінне, все поточене життям. Досконалість – замкнута, вона замикається в собі, нікого не впускаючи, бо не має внутрішньої потреби, адже вже самодостатня. А недосконалість постійно шукає, виглядає, чогось їй бракує і вона в цьому пошуку збагачується потрібним. Чоловіки мають недоліки, як і жінки, але треба шукати не за ними чи за тим, що нас може посварити, а за тим, що нас зближує, чим ми можемо бути корисними одне для одного, чим м навзаєм збагачуємось. Розумієш?

– А шо тут не розуміти? Правда, є свої нюанси, але...

– Японці тріснуту чи надщерблену вазу заробляють золотом, – перервала вона його, продовжуючи думку: – Тоді вона стає ще дорожчою, бо ця тріщина додає їй вартості. У них навіть ієрогліф є спеціальний – Wabi-Sabi – що перекладається як можливість побачити прекрасне в недосконалості, наприклад, в тріщині на Цар-Дзвоні, або у відсутності рук і в статуї Ніки Самофракійської. Тому й наша людська цінність полягає в наших недоліках, тріщинах, бо якщо б ми були досконалими, то не потребували би когось іншого для доповнення. Сила жінки – у її слабкості, сила кожної людини – в її слабкостях. Твої недоліки дають мені шанс для мого доповнення, так би мовити, доліками.

– Доліки-недоліки, – Павло вслухувався в її мудрі слова.  Коли б вона знала, що для нього із цими словами вона перетворюється із коханої дівчини на друга! Він уже з  досвіду міг сказати, що розумні бесіди стовідсотково притупляли фізичну пристрасть, наче холодною водою чистого розуму гасили розбурхане полум’я інсктинктів. До цього його почуття, емоції  та фантазії росли як пагони без міцного коріння, без сильного стебла, вітер хитав ними, притискаючи  своїми широкими лапами до землі, сонце обсмалювало набубнявілі пагони і ще до того всього гаряче лезо Таниного розуму підтинало жагу тіла. Отож час йому зупинити її, бо мудрі роздуми зроблять їх друзями назавжди.

– Ну все, ми дійшли хоча б якогось консенсусу, час святкувати вихідні. "Гайда Петрику й Кіндрате, годі ледарі вам спати!" – підкинув він цитату із дитячого віршика. Зараз замовимо таксі, перезвонимо Славкові та Олі – і вперед, до принад нічного життя, що з розпростертими руками вже чекає своїх шанувальників.

Цим вони і закінчили начебто конструктивне, але ще далеко не вичерпане обговорення гендерних протистоянь.

Переповнений жовтий вулик на колесах котився вниз вулицею Зеленою, водій із запалом малого хлопчика минав чомусь повідкривані каналізаційні отвори, що диміли як кратери вулканів. Зі сторони Дністровської виднілись оголені чорні дерева, які перетином гілок створювали дрімуче павутиння, а їх підніжжя були вкриті ковдрою з листя. Ось проїхали рожеве обдерте «Пікассо», в якому ще вчора Таня, Павло і сотня-друга інших добряче відривались під запальні пісні та ритми «Mafia party». Загадково усміхнена бронзова статуя Пабло обдумувала за цигаркою все, що ночами відбувалось за її спиною. Кохання, пристрасть, зради, розпуста, сп’яніння, відчай, близькість, дружба, відпочинок – усе під його іменем. Історична постать, що своїм безконечним бунтом та нестримним пошуком ламала усталені культурні стереотипи, тепер давала відвідувачам клубу натхнення на експерименти з власними емоціями, штовхала на відкриття нових почуттів і відчуттів, цим же ранком нагадала Тані і про її власний поступ в справах інтимних.