Слава ЗСУ!

Бруківка додавала вібрації, крісла на п’ять хвилин стали масажерами, що по якості розмину стегон не поступались професійним апаратам. Останні деренчання непригвинчених запчастин і... нарешті асфальт, проскочили водоканал, банк, книги, піца, вже й до центру рукою подати. На Франка багато людей виходить, можна не поспішати. Хтось кидає водієві жарт навздогін "Водій, відкрийте зад", і натовп висипається із забитого вщент курника. Всі учасники пісочної групи розтікаються за лічені секунди у потрібному їм напрямку. Тані – у бік шахового клубу.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Павло ледь привідкрив одне око, але не хотів розплющувати його повністю, разюче світло стрілами проривалось крізь щільно засунуті штори, і тремтячим настирливим дотиком лоскотало вії. Так хотілося ще повалятися в добре нагрітому ліжку, перевертаючись з боку на бік, випроставши ноги, вткнувшись обличчям у подушку. Уже декілька разів програвала мобілка мелодію Кеші "Tik-tak on the clock", але рука автоматично відмикала будильник на наступні п’ять хвилин розкошування. Загорнувшись пуховою ковдрою так, щоб лише ніс стирчав, Павло випростав ноги, ледь сягаючи пальцями стінки тумбочки, як це роблять плавці на розвороті басейну, і  додивлявся вишукані вранішні сни, завжди такі багаті на реалістичні фарби.

Він працював рекламним фотографом, тому вранці не мав потреби кудись бігти, бо його домівка і була місцем праці. Квартиру декілька років тому він переробив на студію – вітальня стала місцем зйомок, а в іншій кімнаті він спав. Як це зручно – працювати вдома, як він співчував людям, що зараз стоять табунами на зупинках, мерзнуть, штовхаються та пересідають з ковчега в ковчег. Одразу уявив стада антилоп гну-блакитних та інших звірів, що зчіплюються рогами, іклами, риють копитами землю, лише щоб сісти на оту імітацію пасажирського крісла. Кожного разу вони беруть участь у тому самому дійстві великої мандрівки.

Проблема Павла полягала у відсутності мотивації вставати вранці, і вже кілька разів він обіцяв собі відставити будильник якомога далі, щоб, поки перейдеться в обидва боки, розвіяти сон... Але так нічого й не зробив. Сон був для нього в переліку пріоритетних задоволень. Краще вже чимось іншим пожертвувати. Також він практикував різні способи цінування сну –  наприклад, наставляв будильник на 4-ту ранку, вимикав його посеред ночі і відчував, наскільки він щасливий, що може поспати до девятої. Якщо ж наставити будильник декілька разів, то сон ставав справді дорогоцінним.

«Tick tock, on the clock But the party don't stop   Woah-oh oh oh   Woah-oh oh oh – ожив мобільний, – Woah-oh oh oh   Woah-oh oh oh…» Цього разу він вимкнув будильник взагалі, перевернувся на інший бік і з розплющеними очима оживив спогади про Таню, про те, як вони в неділю шаленіли, як темрява клубу додала їй, і без того красивій, привабливості – вирисувала шарм, підкреслила силует та досконалі форми. Темрява має якусь дивовижну здатність приховувати дрібниці, залишаючи лише головне, і коли до цього ще додається ритм танцю – нема нічого божественнішого ніж споглядати цю красу.

Жіночі силуети в сутінках витіювато крутять стегнами, вигинаються під мерехтливими проблисками різнобарвного світла, тонкі руки злітають угору від шалу музичного приспіву. Голови здіймаються вслід за руками  і хвилі волосся, наче гриви коней на поривах вітру, розвіваються та підскакують, кучері, як пружини, амортизують великі в’язки пасем. З-під відхиленого волосся визирає шия, така ніжна і тендітна; як хочеться відчути запах її шкіри, пахощі пасем, доторкнутися кінчиком носа до вушних бруньок. Зволів би стати навіть вампіром, щоб вп’ястися зубами в оту цнотливу шовковистість. Волосся спадає на інший бік – і його заливає лавина, вінці якої повні пахощів та дурману: заплющуються очі, танець переходить у повільний, він пригортає її, Танині руки в нього за шиєю, стає так спокійно, щока до щоки, глибоке дихання, наче остання спроба увібрати аромат запашного снопу волосся. Хочеться більшого, він цілує її шию, навіть радше доторкається до неї губами, видихає повітря. Ніжні коротенькі волосинки шиї настовбурчуються від збудження. Її рука в нього позаду мандрує, наче великий гребінь, перебираючи кучері, раз м’яко – долонею та кінчиками пальців, вдруге врізається в шкіру гострими нігтями. Такий контраст ніжного та гострого, м’якого та пекучого ще більше збуджує Павла, він опускає руку нижче, щоб відчути перехід від талії до стегна – і не може насолодитись цим зламом від вузької западини до широкого тазу, налитого та округлого стегна, притискає її до себе, хоче увібрати усе тепло, увесь затишок. Від тісних обіймів її груди наливаються ще більше, аж випинають із декольте, немов хочуть вискочити. Коли б він міг, за мить звільнив би їх з отої корсетової в’язниці. Так, йому подобаються Танині груди, тугі та округлі, наче два грейфрути притискаються один до одного, утворюючи шпаринку для ключа, а в цій ущелині –  темрява, таємничість. Павло, охоплений пристрастю, зазирав у декольте, йому враз захотілось запхати у її виріз носа, цілу голову, торкатись грудей щоками, чолом, підборіддям. Міг би і цілковито розчинитися серед отих двох пагорбів, де б молочно-медові  ріки стікали б зі стрімких схилів прямо на його чоло. Вн почувався рабом храму її – богині краси. Чому люди захоплюються жіночими статуями та долають тисячі кілометрів, щоб споглядати шмат холодного мармуру у формі жінки, коли можна обожнювати справжню богиню із плоті та крові, а не штучну кам’яну імітацію? Чудні вони, ці люди, і дивні у виборі прекрасного. Мабуть, це лише усталені шаблони, химерні описи докторів культорології, що ніколи і не торкались молодого, покритого росою жіночого тіла, ніколи не пестили мурашину збуджену шкіру незайманиць. Ні, лише жива істота може дати справжню насолоду, лише одухотворене створіння гідне обожнювання, і жодні рукотворні пам’ятники краси із голубячим лайном зверху не порівняються до минаючої і такої швидкоплинної Її, богині, вроди. Вона взяла його за підборіддя і підняла голову, щоб спрямувати його задурманений погляд у свої очі, дивилась незмигно, і Павлові зробилось трепетно, він відчув серйозність оцієї близькості. Чому так, чому на найцікавішому, чому, коли він нарешті засмакував спокій жіночої пазухи, що від народження глибоко вкорінюється в дитячій підсвідомості і є запорукою життєвого успіху, вона вирішила зазирнути в його душу?  Як в двадцять другому псалмі написано: «Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї". Так, саме оця материнська безпека переплетена з еротичністю ще секунду тому вирівнювала його душевний баланс. Але маятник хитнувся – і тонка грань перемістилась в сторону тривоги, компульсивно штовхаючи його до відступу.