Слава ЗСУ!

– Глянь тепер на цього, – показав він на чоловіка, що вперся в стіну.

– Скажу тобі правду –  в лабіринті насправді немає виходу, всі вони або перекриті або ведуть у прірву, – усміхнувся Він. – Щоб вийти, треба розбити стіну і прокласти власний шлях. Глянь на нього – чоловічок так інтенсивно гупав руками та ногами, що розбився до крові, але все ж пробив дірку і розколупуючи її закривавленими руками, вибрався на світло.

– Лише  це – справжній шлях, шлях до свободи через біль, тільки твій особистий болісний шлях, бо слідування іншим ні до чого не приведе, лише до прірви. Ніхто з тих чоловічків не знає істини, бо не можуть стрибнути вище себе і подивитись, що робиться навколо. Лише через болюче творення власної дороги можна вижити в заплутаному лабіринті життя.

– Я любила чоловіка, і він мене зрадив. Як мені тепер з цим жити? Як почати знову довіряти людям?

– Ідемо далі.

На широкому столі були розкладені сотні вареників і ззовні всі були однакові.

– Скуштуй один, будь-який, що впаде в око.

Таня вкусила вареник – він був солодкий.

– А тепер інший.

Наступний виявився кислим. Ще один –  солоним. І всі були з різними смаками.

– Ось так і ми вибираємо в житті собі компаньонів і скуштувавши одного, починаємо ненавидіти всіх, міряючи тим одним.

– Тобто мені слід знайти іншого і спробувати? А якщо наступний буде також кислим?

– Ідемо далі.

Вони вийшли надвір і опинилися на березі моря.

– Заходь у воду, – сказав він їй, – не бійся.

Вода видалась їй холодною, по шкірі пробіглись мурахи, не хотіла заходити глибше.

– Можна я вийду? – попросила його.

– Ні, заходь по шию.

Вона зайшла і покрутилась навколо, вода була абсолютно прозорою і теплою, зовсім не холодною, як здалось спочатку.

– Подобається?

– Так, дуже, тепер вже й вилазити не хочеться.

– Ось тобі черпак, зачерпни у нього води.

Вона зачерпнула і подала йому.

– Що тут бачиш? – показав він їй черпака.

– Воду бачу, малесеньку медузу, трохи водорослів, а що я маю там побачити?

– Виходь з води.

-Можна я ще трохи поплаваю, така приємна водичка.

– Можна, але не довго.

Вони вмостились на широких дерев’яних сходах, що вели до кухні.

– А тепер я тобі розповім, що це все означає. Коли людина пребуває в одному стані, їй здається, що нічого кращого нема, і боїться шукати щось інше, наче ховається в теплій мушлі. Так і ти боялась заходити у воду, вона тобі здавалась іншою, незвичною, холодною. Але коли людина наважиться змінити стан, то вже через короткий проміжок часу зможе насолодитись отим іншим, так, як ти отримала задоволення плаваючи. Потім потрібно повертатись до попереднього стану, але вже не хочеться, вже не хочеться того, чого ми так тримались і не могли відпустити. Так і ти просила ще трохи часу, щоб поплавати. Змін не потрібно боятись, вони тільки на краще.

Тепер про черпак. Море багате на різноманітну живність, акули, морські котики, кити, водорослі, також багато затоплених кораблів, загублених скарбів, розбитих літаків. Море містить в собі тисячі одиниць рухомого та нерухомого. Ти ж в черпаку витягля частинку моря і можеш припустити, що воно все таке, в медузах і водорослях. Але частинка чогось не дає нам розуміння всього і не правильно було б дійти до висновку, що море – це вода, медузи і водорослі. Так і в житті, людина, скуштувавши щось одне, береться судити про решту. Ти серед чоловіків мріяла знайти скарб, і навіть повірила, що знайшла, але золото приховувало під собою багнюку – і ти розчарувалась. Але хіба можна по одному зразку судити всіх?