Слава ЗСУ!

– Але я однаково не вірю, що серед них є хороші, не вірю і все.

– Ти стоїш тепер перед проблемою, що належить серцю, і навіть якщо розум каже одне, то серце робить, що йому заманеться.

– Що ж тоді робити?

– Обставини та час зроблять свою справу. Ідемо нагору.

– Я б іще покупалась в морі.

– Іди, купайся.

Таня увійшла у воду. Прохолода охопила все тіло, солона вода тримала його на поверхні, на небі хмаринки формували різні фігури, птахи віртуозно маневрували повітряними потоками, а хвилі гойдались, наче колиска. Захотіла побавитись пінкою, що утворювалась від бурління хвиль, але не могла поворохнутись. Якась драглиста рідина подібна на не застигле желе, сковувала її рухи. Рідина густішала. Хотіла вибратись, інтенсивно рухаючи кінцівками.

Прокинулась від термосіння, відкрила очі і побачила Вінсента.

– З тобою усе добре? – хвилювався він. – Тобою щойно так теліпало, я не на жарт перелякався. Так, ніби через твоє тіло проходили потоки струму.

– Так, усе нормально. Я бачила його і говорила з ним. Слухай мене уважно, – зашепотіла вона,  – треба іти в картинну галерею.

 – Цього разу я вже нікуди не піду.

– Послухай, це важливо, якщо ми виконаємо всі умови, всю місію, він мені відкриє таємницю життя і полегшить біль, стре оту пекельну пляму з моєї душі.

– Хто – Він? Як полегшить? Що ти плетеш? Ти просто хвора.

– Розумієш, через мою хворобу я спілкуютьсь з Ним між двома світами, між небом і землею, я виконую його місію, і лише завдяки особливому дару я можу мандрувати між двома реальностями.

– Бачу, тобі стає все гірше, я ж бо думав, що легшає.

– Я благаю тебе, вислухай мене. Це триватиме недовго, кілька разів, допоможи мені, я б і сама це зробила, але обставини не дозволяють. А потім все буде добре, все налагодиться. Хочеш, я тобі повчання розкажу звідтамти? Його я точно не вигадала.

– Ну розказуй.

– Інше – ще не означає погане. Коли навколо літня сонячна погода і приємно ніжитись на березі моря, перші кроки у воду можуть видатись неприємними, холодними. Можеш навіть захотіти повернутись назад на берег до тепла. Але вже за короткий проміжок часу вода стає приємною. Ця зміна стану є ледь болісною і її не варто його розтягувати, треба швидко стрибати у воду, а не стояти по коліна і хлюпати на себе. Те ж саме із зміною життєвого стану, наприклад, із одруженням чи новим партнером в житті, воно буде іншим, але не обов’язково поганим.

– Цікаво, треба десь записати. Паперу не знайдеться?

– В чергового попросиш. Чуєш, а якщо ти не хочеш виконувати Його вказівок, то хоч допоможи звідси втекти. Я далі сама все зроблю. Післязавтра буде свято, колектив збереться на п’янку, тоді ти мені і підсобиш, давай?

– У що я вляпався, – охопив голову двома руками Вінсент. Тепер ми дійшли до злочину, до криміналу.

– Тебе ніхто не запідозрить, головний від тебе в захваті, інші також поважають.

– Ні, не можу. Не маю права так  вчинити.

– Тоді забирайся геть і більше не приходь.

Він вийшов з палати і подався до кабінету лікаря Владислава. Двері були прочинені і він постукав просунувши голову всередину.

– Можна?

– Заходьте. Ну, отче, ви готові до зустрічі? Я дзвонив, скоро все буде засервіровано, жінка запекла качку з яблуками, моя улюблена страва.

– Та чого тут готуватись, їдемо, – відповів Вінсент усміхаючись. – Качку з яблуками я також люблю.

За столом їх сиділо четверо, Вінсент, Владислав, жінка Владислава пані Зеновія та їхній син Олексій. Стіл був святково прибраний, із білосніжною скатертиною. Вінсента це не здивувало, бо в монастирській трапезній також все сервірувалось за правилами. Приміщення було просторим, із високими стелями та гарним металевим світильником. Він оглянув все навколо, великі картини, портрети, чорне фортеп’яно в кутку, вазони з квітами. Зупинив погляд на центральній картині: три діви в прозорих легких платтях сиділи на березі озера, одна розглядала свої ноги, інша годувала з руки ягня, а третя дивилась прямісінько на глядача. Великі очі і милі українські обличчя, такі, як на картинах Шевченка.