Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Побачивши це, Злоткінс більше вже не хотів нічого — тільки забратися геть.

— Ну, я не смію довше затримувати вашу величність, — вибачився гобіт. — Вам треба добре відпочити. Ловити коненят — нелегка, мабуть, робота, надто коли так нахекаешся кругом гори. Так само й з викрадачами, — кинув на прощання, а тоді крутнувся і припустив угору тунелем.

Необачний то був жарт, бо дракон ураз вивергнув навздогін йому жахливий вогняний струмінь, і хоч як прудко дріботів гобіт нагору, а не встиг відбігти на безпечну відстань, коли Смауг приклав до тунельного входу свою відворотну голову. На щастя, вся голова з щелепами не змогла протиснутись, але ніздрі послали вогонь і дим у тунелик, і гобіт трохи не загинув. Нажаханий, долаючи страшний біль від опіків, він з останніх сил наосліп дибав уперед. Поки розмовляв із Смаугом, тішився, що так розумно провадить розмову, але та помилка наприкінці змусила його отямитись.

— Ніколи не смійся з живих драконів, дурний Більбо! — сказав він сам до себе, і ці слова стали згодом його улюбленою примовкою. — Та й пригоді ще не видно кінця, — додав він, і це теж була правда.

Надвечір\'я вже ставало вечором, коли Більбо, заточуючись, вийшов на вільне повітря і впав, зомлівши, на «порозі». Гноми привели його до тями, полікували, як могли, йому опіки (але чимало часу минуло, поки в нього відросло волосся на потилиці та на п\'ятах, — вигоріло було до самої шкіри). А поки що товариші намагалися підбадьорити Злоткінса — їм так кортіло швидше почути його розповідь. Особливо їх цікавило, чому дракон зчиняв такий страхітливий гармидер і як гобітові пощастило втекти.

Але Більбо почувався незатишно, ніяк не міг заспокоїтись, і гноми просто витягали з нього слова. Думаючи й передумуючи, він жалкував тепер, що сказав деякі речі драконові, й не хотів того повторяти. Старий дрізд сидів на камені поблизу й, схиливши голівку набік, дослухався до всього, що говорилось. Гобіт був такий сприкрений, що схопив камінця й шпурнув у дрозда. Птах лише пурхнув убік і знову сів на своє місце.

— А хай йому всячина, тому птахові,- сердито сказав Більбо. — Мабуть, він підслуховує, і вигляд його мені не до вподоби.

— Облиш його! — попросив Торін. — Дрозди — хороші, дружні нам птахи. Цей — вельми старий птах і, можливо, останній із прадавньої породи, що жила в околицях гори. Ті дрозди були ручні, сідали на руки моїм батькові й дідові. То були чарівні птахи-довгожителі, й, може бути навіть, що цей дрізд — один із тих, які жили тоді, двісті чи й більше років тому. Люди з Долу розуміли мову дроздів і посилали їх як гінців до озерян та в інші місця.

— Ну, то він матиме що звістити озерянам, коли саме це в нього на мислі,- мовив Більбо. — Хоча навряд чи зосталися там іще люди, що клопоталися б мовою дроздів.

— То що ж сталося? — вигукнули гноми. — Розповідай швидше!

І гобіт розповів усе, що міг пригадати. Він зізнався, що має прикру підозру: мабуть, дракон розгадав надто багато з його загадок — після того, як побачив їхні табори і їхніх поні.

— Я певен: він зрозумів, що ми прийшли з Озерного, що там нам допомогли. І в мене жахливе передчуття, що він негайно полетить туди. Ох, і нащо я сказав про їздця на діжках! Почувши таке, навіть сліпий кролик із тутешніх країв подумає про озерян.

— Ну, ну! Вже нічого не вернеш та й взагалі, чув я, нелегко розмовляти з драконом і не сказати чогось зайвого, — поспішив заспокоїти гобіта Балін. — Якщо хочеш знати мою думку, ти дуже добре впорався: вивідав щонайменше одну корисну річ і вернувся назад живий. Мало хто з тих, що розмовляли з драконами, може похвалитися таким успіхом. Може, це наше щастя, що ми все-таки знаємо про ту незалатану дірку в діамантовім обладунку старого Гада.

Попередня
-= 107 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар