Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Зграя кажанів, пробуджених зі сну чадними смолоскипами, пролопотіла крильми над гномами. І ті рвонули вперед, ковзаючись по камінню, яке вичовгав і заслинив дракон. Тут річка з шумом покидала гору, несучи далі в долину свої піняві води. Гноми повпускали непотрібні вже смолоскипи на землю й стали, кліпаючи засліпленими очима. Вони вийшли до передньої брами й дивилися на Діл.

— То ж треба! — вигукнув Більбо. — Ніколи не думав, що доведеться мені виглядати з цієї брами на світ. І ще ніколи не думав, що так приємно побачити знову сонце, відчути обличчям подих вітру. Та — ой який холодний цей вітер!

Вітер віяв таки справді холодний. Пронизливий східний вітер ніс грізний подих зими. Перекочуючись через відноги Самітної гори, огинаючи ті відноги, він залітав у долину, зітхаючи поміж скель. Попосидівши довгенько в задушливих глибинах драконових зал, гноми затремтіли від холоду на осонні.

Раптом Більбо збагнув, що він не тільки зморений, а й страшенно голодний.

— Здається, вже пізній ранок, — сказав він, — і чи не пора б нам і підснідати — було б тільки що снідати. Але не думаю, що Смаугів парадний вхід — найбезпечніше місце для сніданку. Ходімо звідси кудись, де б ми могли спокійно посидіти трохи!

— Я цілком згоден! — підхопив Балін.- І, здається мені, я знаю, куди нам треба піти: до колишнього спостережного поста на південно-західному краї гори. — Як далеко туди? — спитав гобіт.

— П\'ять годин ходи — так я гадаю. Тяжкий це буде шлях. Оця дорога, що веде від брами понад лівим берегом річки, мабуть, чи не вся розбита. Але гляньте отуди! Річка там несподівано робить петлю в долині перед зруйнованим містом. У тім місці колись був міст, яким можна було перейти до крутих східців, що виводили на правий берег і далі на дорогу, що збігає до Крукового бескиду. Там є (чи була?) стежка, що відходила від дороги й вела до поста. Нелегкий там буде підйом, навіть якщо збереглися старі сходинки.

— Леле! — заремствував гобіт. — Ще стільки йти й дертися по горах без сніданку! Хотів би я знати, скільки сніданків, обідів і вечер ми пропустили в цій остогидлій дірі, що не знає ні часу, ні годинників?

Насправді збігло дві ночі й один день, відколи дракон зруйнував таємні двері (а тим часом шукачі пригод щось та жували), але Більбо втратив відчуття часу й не знав, минула одна ніч а чи сім ночей.

— Ну годі, годі! — сміючись і побрязкуючи самоцвітами в кишенях, мовив Торін — йому вже вертався добрий гумор. — Не називай мого палацу остогидлою дірою! Стривай, хай-но ми його приберемо та прикрасимо знову!

— Цьому не бути, поки живий Смауг, — похмуро зауважив Більбо. — А втім, де ж це він? Я віддав би добрий сніданок за звістку про нього. Сподіваюся, він не сидить на горі й не дивиться на нас!

Таке припущення дуже стривожило гномів, і вони швидко дійшли згоди, що гобіт з Баліном слушне пропонують.

— Так, нам треба забиратися звідсіля, — сказав Дорі. — Я ніби чую, як його очі пропікають мені потилицю.

— Тут холодно й незатишно, — притакнув Бомбур. — Хоч ієщо пити, але я не бачу ніде й признаки їжі. В такій місцині дракон завжди буде голодний.

— Ходімо! Ходімо! — загомоніла решта. — До Балінової стежки!

Попередня
-= 114 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар