Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Тож вони й почвалали поміж каміння лівим берегом річки — на високій кам\'яній стіні правого берега не було стежки, нічого не було. Місцевість довкіл була така гола й спустошена, що навіть Торін протверезів знову. Місток, про який говорив Балін, давним-давно завалився, і його опори були тепер звичайними валунами посеред мілкого, шумливого потоку. Але мандрівники без великих труднощів перейшли воду вбрід, відшукали прадавні східці й піднялися на високий берег. Пройшовши ще трохи, вийшли на стару дорогу, яка скоро заповзла в глибокий видолинок, загублений серед скель. Тут вони перепочили хвильку й підснідали, що мали, а мали здебільшого корм і воду. (Якщо ви хочете знати, що воно таке той корм, то я тільки скажу, що не знаю рецепта; але воно схоже на коржики, не псується хтозна-скільки часу, нібито тривне, хоч, звичайно, не смачне й вельми нецікаве — ото хіба ним, поки розжуєш, добре розпрацюєш щелепи. Корм придумали озеряни для далеких мандрівок.)

Тоді подалися далі. Дорога тут повертала від річки на захід, усе наближаючись до великого кряжа південної відноги. Нарешті дійшли до стежки, що вела на Круків бескид. Підйом був крутий; один за одним повільно й важко ступали вони, аж поки надвечір добулися на вершину кряжа й побачили зимне сонце, що скочувалося до заходу.

Тут гноми знайшли площинку, відкриту з трьох боків і тільки з півночі захищену стіною, в якій зяяв отвір — щось ніби двері. Тому, хто стояв у цих дверях, відкривався широкий круговид на схід, південь і на захід.

— Тут, — пояснив Балін, — ми в давнину виставляли чатових, а ці двері ведуть до вирубаної в скелі вартівні. Навколо гори було кілька таких місць. Але в ті щасливі дні здавалося, нібито нема від кого особливо стерегтися, і чатові, мабуть, не дуже пильнували, а то б ми були, можливо, заздалегідь попереджені про наближення дракона, і все могло б скластися інакше. А проте нині ми можемо переховатися в цій вартівні якийсь час. Нас тут ніхто не побачить, зате нам видно багато.

— Небагато пуття з того, якщо дракон бачив нас, коли ми сюди йшли, — пробурчав Дорі, що все оглядався на вершину гори, от ніби сподівався побачити там Смауга, мов пташку на дзвіниці.

- Іншого вибору ми не маємо, — сказав Торін. — Сьогодні ми не здатні йти далі.

— Правда, правда! — вигукнув Більбо і впав на землю опукою.

У вартівні вистачило б місця й для ста гномів, але далі була видовбана ще одна, менша кімнатка, де не так доткав холод. У кімнатці було зовсім порожньо; напевне, за весь час Смаугового панування сюди не забігали навіть дикі звірі. Тут гноми поскладали свої речі. Хто зразу простягся на долівці й заснув, а хто, посідавши біля зовнішніх дверей, заходився обговорювати, як бути далі. Та впродовж усієї розмови знов і знов поверталися до єдиного запитання: де Смауг? Гноми дивилися на захід і не бачили там нічого, й на сході нічого, і на півдні не видно було й признаки дракона — тільки без ліку птаства кружляло в повітрі. На те птаство дивилися вони й дивилися, чудуючись: що за причина, що його там зібралося так багато? Та коли на небі засвітилися перші холодні зорі, гноми все так само нічого не знали й не розуміли.

Розділ чотирнадцятий

ВОГОНЬ І ВОДА

А зараз, коли й ви, як гноми, хочете почути новини про Смауга, ви мусите повернутися на два дні назад, до того вечора, коли дракон розтрощив таємні двері й полетів, лютуючи, до озера.

Попередня
-= 115 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар