Слава ЗСУ!

Минуло чотири дні, відколи вони вернулися до своїх підземель, і надійшла звістка про те, що об\'єднані війська озерян та ельфів спішно вирушили на північ. Але надії гномів зросли: у них тепер було припасів на кілька тижнів ощадливого харчування — здебільшого, звісно, корм, від якого в них давно боліли зуби, але краще вже той корм, ніж нічого; до того вхід був уже закладений високим і товстим муром, змурованим насухо з широких кам\'яних плит. В мурі було чимало отворів, крізь які гноми могли дивитися чи й стріляти, але ніяких дверей. Перелазили туди-сюди через мур з допомогою драбин, а все необхідне піднімали мотузками. В підніжжі нового муру залишили невисоку арку, щоб дати вихід річці Бистрій, але далі, перед брамою, так переробили вузьке річище, що нині широке плесо розливалося від муру до крутого схилу, по якому річка збігала в долину. До брами тепер можна було дістатися коли не плавом, то тільки вузькою стежкою попід скелею з правого боку (якщо дивитися на браму від долини). Коненят Філі й Кілі довели до підніжжя східців над колишнім містком, розв’ючили там і, звелівши вертатися до своїх господарів, відіслали самих на південь…

Якогось вечора на півдні, в Долі, несподівано спалахнуло багато вогнів — начебто багаття й смолоскипи.

— Вони прийшли! — вигукнув Балін.- І табір їхній дуже великий. Певне, пройшли в долину смерком, по обох берегах річки.

Тієї ночі гноми майже не спали. Ледь засірів світанок, як побачили загін, що наближався від Долу. З-над муру вони спостерігали, як ті дійшли до початку долини й поволі почали сходити нагору. Ось уже й розгледіли прибульців: то були чоловіки, озброєні, як для війни, й лучники-ельфи. Нарешті передні видерлися по камінню на схил, звідки ринула вниз річка. І які ж вони були вражені, коли побачили розлите плесо перед себе і браму, закладену муром із свіжотесаних кам\'яних плит!

Люди й ельфи стояли, показуючи руками й перемовляючись, коли до них голосно заговорив Торін:

— Хто ви, що прийшли озброєні, неначе для війни, до брами Торіна, сина Траїна, короля Самітної гори, і що вам треба?

Але ті не відповіли. Дехто з воїнів швидко повернув назад, а решта, постоявши трохи й подивившись на браму та її укріплення, теж пішла назад за своїми товаришами. Того дня озеряни й ельфи перенесли свій табір ближче — туди, де розходилися від гори дві її відноги. І тоді між скель залунали голоси, задзвеніла пісня — такого ті скелі давно вже не чули! Долинали й ніжні звуки ельфійських арф, і від тієї музики ніби тепло розливалося в холодному повітрі, ледь чулися пахощі лісових квітів, що цвітуть навесні.

Гобітові так закортіло втекти з цієї темної твердині — спуститися в долину, щоб разом з ельфами повеселитися й побенкетувати біля вогнищ! Молодші гноми теж були зворушені в душі й нарікали стиха: вони, мовляв, сподівалися, що все складеться інакше й що вони дружитимуть з ельфами й людьми, — але Торін тільки зиркнув на них сердито.

Тоді гноми самі принесли арфи та інші інструменти, знайдені серед скарбу, й замузичили, щоб роздобрити ватажка, але пісня їхня була не така, як у ельфів, а дуже схожа на ту, якої вони співали давно колись у затишній гобітовій норі.

Прийди, королю, в щасну пору, В свої палати попід Гору! Як згинув Змій, суперник твій, — Всі вороги погинуть скоро. З мечами гострими й списами, Під захистом міцної брами, — Нема журби, як є скарби, — Не бути гномам знов рабами! Здавен закляття знали гноми, Як били молоти без втоми У глибині, у темнині, Де підземельні снять хороми. В намиста сріберні низали Блискучі зорі, ще й чіпляли Вогонь дракона на корону, Із арфи пісню добували. І знов палац підземний вільний! Блукачу! Кинь свій шлях окільний І навпрошки через піски Прийди, щоб жить в оселі спільній! Через холодні кличем гори: — Прийдіть у предковічні створи! — Король вас жде — він покладе До рук вам золото комори. В свої палати попід Гору Прийди, королю, в щасну пору! Як згинув Змій, суперник твій, — Всі вороги погинуть скоро!