Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Жахлива то була битва. Найстрахітніша з усіх гобітових пригод і найосоружніша йому в ті хвилини — а це означає, що нею він найдужче пишався і що про неї найбільше любив згодом розказувати, хоч сам він у тій січі не відіграв аніякісінької ролі. Скажу лише, що він надягнув свого перстеника ще напочатку і сховався від усіх очей, — але не від усієї небезпеки. Такий перстень не може захистити повністю під час гоблінського наскоку, ані відвернути заблукану стрілу чи списа, що випадково летить у тебе, але він не дозволить якому-небудь рубаці-гобліняці вибрати твою голову ціллю для замашного удару мечем.

Перші вдарили на ворога ельфи, їхня ненависть до гоблінів люта й нещадна, їхні списи й мечі сяяли серед мороку холодним полум\'ям, такий смертоносний гнів був у руках, що їх стискали. Коли від ворожого війська стало тісно в долині, ельфи послали в нього град стріл, і кожна з них миготіла в польоті жалючим вогнем. За стрілами в долину скочила тисяча списоносців і напала на гоблінів. Залунали оглушливі зойки потвор. Скелі поплямилися чорною гоблінячою кров\'ю.

Гобліни ще тільки почали отямлюватись і стримувати натиск ельфів, коли з протилежного краю долини почувся горловий рев. З криками: «Морія!» і «Даїн, Даїн!»- в гущу ворогів уклинилися гноми із Залізних гір, завдаючи удари своїми кайлами; поруч них озеряни косили потороч довгими мечами.

Сум\'яття пойняло гоблінів. Ледве обернулися, щоб відбити напад гномів і людей, як ельфи напосіли із свіжими силами. Уже чимало потвор тікало назад, униз за течією річки, щоб вислизнути з пастки, а їхні ж вовки-уорги накидалися на них, роздираючи і мертвих, і поранених. Близька вже нібито була перемога, коли це з висоти залунав крик.

Частина гоблінів видерлася на гору з другого боку, й чимало їх було вже на схилі над передньою брамою, а ззаду безтямно напирали на передніх, не звертаючи уваги на тих, що з вереском зривалися в урвище, — і потоками ринули вниз, щоб напасти на відноги згори. На кожен з тих кряжів можна було зійти згори стежками, що спускалися з головного громадища гори. Захисників там було надто мало, щоб вони могли довго стримувати ворога. Надія на перемогу розвіялась. Поки що вони вистояли тільки перший натиск чорної навали.

День почав хилитися до вечора. Гобліни знову згуртувалися в долині. Наперед вискочила, лютуючи, величезна зграя уоргів, а за ними — особиста охорона Болга, здоровезні гобліняки з кривими шаблями. Скоро буряне небо ще дужче стемніло, а великі кажани досі кружляли над головами, коло вух ельфів і людей, впивалися, як вампіри, в тіла загиблих. Бард тепер захищав східний кряж, поволі відступаючи, в той час як ельфи-ватажки скупчилися навколо свого короля, притиснуті до скель південної відноги, неподалік від Крукового бескиду.

Несподівано почувся гучний крик, і від брами долинув звук сурми. Всі забули про Торіна! Частина муру, підважена важелями, похилилася наперед і з гуркотом упала в плесо. Із брами вискочив король Самітної гори, а за ним вибігли його товариші. Ніяких тобі каптурів та плащів — нащадки Дуріна були в сяйливих обладунках, багряним полум\'ям жаріли їхні очі. Серед мороку Торін виглядав таким величним і осяйним, неначе золото в меркнучому вогнищі.

Згори гобліни жбурляли в них камінням, але Торінові гноми не злякалися; ось вони збігли до підніжжя водоспаду і рвонулися до бою. Вовк і вовчий вершник падали або втікали перед ними. Торін завдавав могутніх ударів бойовою сокирою, і здавалося, ніщо не здатне зупинити чи уразити його.

Попередня
-= 134 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар