Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Хотів би я знати, що скоїлося? — мовив він сам до себе. — Принаймні я не став полеглим героєм, але, гадаю, ще встигну ним стати!

З болісним зусиллям сів. Глянув у долину й не побачив там живих гоблінів. За хвилину голова йому трохи проясніла, й він начебто розгледів ельфів, що ходили поміж скель унизу. Протер очі. Таки напевне досі стояв табір посеред рівнини трохи віддалік, і… що то за рух біля брами? Нібито гноми розбирали мур. Але ця мертва тиша довкола! Ніхто не гукав, не співав. Навіть повітря, здавалось, було напоєне скорботою.

— Мабуть, перемога все-таки! — сказав він, мацаючи болючу свою голову. — Ну, як на мене, то все це виглядає вельми невесело.

Раптом він помітив чоловіка, що видерся стеж. кою на бескид і прямував до нього.

— Гей там! — погукав він тремтливим голоском. — Агей! Які новини?

— Що за голос промовляє серед каменів? — здивувався чоловік і, ставши, почав розглядатися довкола неподалік від того місця, де сидів Більбо.

І тоді гобіт згадав про свого перстеника!

— Яке ж я дурне! — мовив сам до себе. — Не завжди й добре бути невидимим. Якби не це, може, цю ніч я спав би в теплому й вигідному ліжку!

— Це я, Більбо Злоткінс, товариш Торіна! — сказав він голосно, квапливо скидаючи персня.

— Добре, що я тебе знайшов, — зрадів чоловік, підходячи. — Ти дуже потрібен, і ми тебе довго шукали. Тебе замалим не порахували серед загиблих, яких багато, але чарівник Гандальф сказав, що востаннє чув твій голос у цьому місці. Це востаннє мене послано тебе шукати. Тяжка в тебе рана?

— Здається, добрячий удар по голові,- признався Більбо. — Та в мене шолом, і череп міцний. А проте я себе почуваю зле, і ноги наче солом\'яні.

— Я віднесу тебе до табору в долину, — запевнив чоловік і легко взяв його на руки.

Чоловік ступав швидко і впевнено. Скоро він, поставив Більбо на землю перед наметом у Долі, а там стояв Гандальф із рукою на перев\'язі. Навіть чарівник був поранений, і взагалі з усього війська мало хто лишився неушкоджений.

Побачивши Більбо, чарівник страшенно зрадів.

— Злоткінс! — вигукнув він. — Очам своїм не вірю! Живий після всього! Ти й не уявляєш, як я радий! Я вже й сам почав сумніватися, чи навіть твій талан пронесе тебе крізь це лихо. Жорстока була битва й трохи не скінчилася поразкою. Але всі ці розмови можуть почекати. Увійди! — закликав він поважнішим голосом. — Тебе ждуть.

І завів гобіта в намет.

— Ось, Торіне, — сказав він, увійшовши. — Я привів його.

В наметі на ложі лежав Торін Дубощит, весь ізранений, а його порубана кольчуга й пощерблена бойова сокира були кинуті на долівку. Коли Більбо став поруч нього, ватажок гномів звів на нього очі.

— Прощавай, добрий злодію, — мовив він. — Нині я йду в покої чекання, де сидітиму поруч моїх предків, аж поки оновиться світ. А що полишаю все золото й срібло, бо йду туди, де воно нічого не варте, то хочу розлучитися з тобою в дружбі й забрати назад прикрі слова, які сказав тобі при брамі.

Більбо опустився на коліно, сповнений скорботи.

— Прощавай, королю Самітної гори! — сказав він. — Жорстокий кінець у цієї пригоди, й не викупиться він і горою золота. А проте я радий, що ділив з тобою твої небезпеки, — це більше, ніж заслуговує гобіт із родини Злоткінсів.

Попередня
-= 136 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар